— Так, другий, — одповів Ріпс (бо не було ніякої рації розповідати Креве про попередні трюки). — Але цей другий трюк може скінчитись для вас погано. Вас можуть заарештувати, як вийдете з готелю.

— Я думаю, ви не допустите до цього, — сказав Креве.—Наші інтереси сходяться.

Ріпс важко проковтнув слину. Йому здавалося, що Креве неабиякий ділок. Тим скоріше треба було кінчати з ним усякі справи.

— Я вас прохав прийти для однієї важної справи — це буде останній трюк перед від'їздом нашим за кордон. Треба простежити за однією молодою особою...

— Це Едіт? — запитав наївно Креве.

Шановний д-р ще раз проковтнув слину.

— Так, це Едіт Лейстон, — сказав він (добре, що він викликав Креве саме сьогодні — взавтра той міг його зрадити Лейстонові).

— Слухайте, ротмістре! — сказав доктор ніжно й узяв Креве за ґудзика на піджаку. — Я вважаю, що ніхто, крім вас...

Креве нахилив голову, передчуваючи добрий гонорар, — ніколи він ще не мав з доктором такої довгої розмови.

В цей момент Ріпсова рука, що тримала ґудзика, вперлась ротмістрові в черево.

— Вибачте, я придушив вас! — увічливо сказав доктор і, що мав сили, вдарив Креве в горло.

Ротмістр покотився на підлогу. Доктор сів йому верхом на груди й методично почав здавлювати дихальні проходи...

За декілька хвилин він подивився на годинника, однявши одну руку. Ротмістр уже не стрибав і не підплигував, мов жаба, а лежав тихесенько, мов слухняна дитина.

— Досить! — поклав доктор і стер з обличчя піт. Труп широко розставив ноги й підняв плечі.

На всякий випадок шляхетний учений приклав вухо до грудей умерлого й почав прислухатись.

Раптом він відчув, як спина взялася холодним потом; десь глибоко в грудях ротмістра він почув пульсацію крови. Ріпс схопився на ноги. В цей момент щось із ляском ударило його ззаду по нозі. Ріпс стояв мов скам'янілий, не сміючи озирнутись. Поволі, мов годинникову стрілку, повертав він своє обличчя до трупа. Одна рука розігнулася й лежала коло його ніг. Ріпс ще раз вислухав тіло. Не було ніякого сумніву — ротмістр був ще живий.

— До роботи! — сказав доктор і злякався звуку свого власного голосу.

Він вийняв з чемодану якісь металеві частини і в декілька хвилин склав із них скриню у формі домовини. Частини він поскріплював шворіннями. Потім він прикрутив до спідньої дошки порцелянові ізолятори, потім він іще щось робив зі скринею. Із грудей ротмістра вирвалось легке зідхання. Доктор ухопив тіло й поклав його вскриню. Потім він закрив скриню, поставив реостат і включив електрику.

Після цього він сів на стільця, методично набив люльку кенстеном і запалив.

Минуло кілька хвилин. З замкненої скрині донісся глухий, придушений стінками, стогін. Доктор Ріпс важко проковтнув слину.

Ще за декілька хвилин він почув ступені в коридорі.

Вони все наближались і наближались, фатально, мов годинникова стрілка. Ось вони вже за дві кімнаті до нього, одна... хтось спинився перед дверима. Ріпс забув і дихати, боячися, що ротмістр застогне в скрині. Раптом черевики знов застукали коридором, і ступені почали віддалятись. Ріпс підвівся й пройшовсь кімнатою.

Через декілька хвилин після того, як Дюваль вийшов із кабінету, Дювер'єві пощастило звільнитись.

Каліку встигли спіймати. Дюваль щез без сліду.

— Хто ви такий? — наскочив Дювер'є на безногого.

Два лакеї, підштовхуючи каліку кулаками в шию, загнали його в кабінет маестра.

— Я був в експедиції Вінсента Поля, втратив ногу і ледве виратувавсь від носорогів. Дюваль, що також був у тій експедиції, пообіцяв, що заплатить мені за скалічення.

— Потрусити його! — гукнув Дювер'є.

— Ви не маєте права! — забелькотів каліка. — Я французький громадянин, так, як і ви.

Один із лакеїв ударив французького громадянина кулаком у груди. Сам маестро підскочив ближче і садонув його по хворій нозі носком.

Каліку потрусили, але трьох тисяч при ньому не знайшли. Очевидно, він устиг їх десь приховати.

У двері увійшла Камілла.

— Що це таке, маестро? — сказала вона, побачивши роздягненого каліку. — Ви знайшли заступника для Креве, або-що?

— Будь ласка, не встрявайте не в свої справи, ідіть собі геть! — істерично вигукнув Дювер'є.

Камілла вийшла, гуркнувши дверима.