– Звичайно, - не забарився з вдповддю Павлюк.

– Обожнюмо!
– додала рина Остапчук.

– Дуже добре, - продовжив Сергй.
– Тод я вам прочитаю один врш, присвячений Шевченку, а один - Стусу.

– Прекрасно!
– вигукнув Павлюк за всх.

– Отже, будемо читати за хронологю. Шевченко. Врш називаться "з Шевченка", - Сергй вдхилився на спинку стльця й почав, -

Як, зопалу, Мазепи виклик

Полтав на поталу, так

В лещатах Украни звик я

Длити з небом кров смак.

Син Катерини в снах Тараса:

"Однаковснько мен,

Якого москаля окраса

Прокинулася - знов в огн..."

На день разв зо сто ошпарить

Отак бруквка байстрюкв

Плювками, наче нагаями -

"Ох, не однаково мен...".

Разв на день отак зо двст

Затисне: "Мамо, краще спть -

На цьому навженм свт

Нам прокидатися не слд...", - вн трохи посидв мовчки по закнченн врша й продовжив.
– А тепер не будемо робити перерви на з"ясування вражень, я вдразу перейду до наступного врша. Як обцяв, врш присвячений Василев Стусу. Називаться врш дуже просто "Василев Стусу", але сам твр бльш розлогий, анж попереднй складаться з двох частин. Отже, частина перша називаться "Велике вигнання", - вн вдразу без будь яко перерви почав читати врш.
–

Гойдаться доля, мов зламана вть,

На розхрист всх заполярних хурделиць,

нч заратована раптом розстелить

Козацького степу мосянжний сувй

Отут, серед цих простопадних осмут

Сибрських безмеж, погорбатлих з лют.

Полярного сяйва кремлвськ салюти -

Тут навть катам неможливо заснуть!

О, ця казематна полярная нч:

Червон боки тут у снв не вд яблук,

Вд кирзи - пд здухи,об стну - на карби,

знову - по ребрах! О, зламана вть

Епохи, що тичеться в невдь облуд...

Не хмль солов"них псень тут виру,

Тортурного зойку вдлуння морду -

Тут навть катам неможливо заснуть.

спогад не так, як велична сосна,

Що в душу вплива, мов щогла втрильна, -

Як паля тортурна, що вмить прохромила,

Як гак, що пд Байдин ребра загнав

Науку султанських царських велнь.

Услд за Тарасом у зеки й солдати

Уся Украна - встигай лиш ховати

За кирзу халявну вдвертсть молнь, - Сергй замовкнув, зробив невелику паузу продовжив.
– А тепер частина друга, яка називаться "Украни син", - вдразу почав декламувати врш дал, -

Так тяжко пд серцем Сибру болить

Оця захалявна хохлацька Вкрана,

Оця трьохсотлтня безвинна Руна -

На розхрист вчност докору мить.

Гойдаться, наче розпачлива тнь

Невтшно матер, доля Вкрани:

Розп"ято знов врного сина -

Поглинув х стльки кремлвський вже плин.

Коли ж чорторий вже оцей промине:

В Сибр - у теплушц, назад - в домовин,

Одвчна дорога синв Украни...

О, пам"ять пекельна, забудь ти мене!..

Лягла ваготою на серце земля,

Скорботна, посмертна земля Батьквщини

На серце, що в грудях народу не спинить

Його навть наглая смерть Василя, - тихим, навть дещо занадто тихим голосом закнчив Сергй, але слова його було чутно дуже добре в мертвй тиш, що запанувала в кмнат.

Деякий час вс незрушно сидли, затамувавши подих, зачарован силою незрвнянно поез.

– Що ж, - замислено промовив отець Михайло, - я думаю тут слова зайв.

– Так, - лише й мг промовити Павлюк.

– В такому раз, - отець Михайло пдввся, - будемо тримати слово й не наполягати на подальшому читанн Сергм поез, коли вже йому пообцяли, хоч, звичайно, й не вдмовилися б ще й ще слухати так прекрасн реч. Та й засидлись ми вже нвроку, - показав вн на стнний годинник.
– Звичайно, я б особисто не вдмовився слухати вашу, Сергю, поезю й до самого ранку, але сам розумте - в усх завтра робочий день, всм рано вставати. Тож, на превеликий жаль, будемо прощатися, - вн скрушно знизав плечима.

Вс почали вставати й виходити з-за столу.

– Тож я хочу вам нагадати про вашу обцянку доручити ваш врш мен, - пдйшов до Сергя Павлюк.

– Я свох слв нколи не зркаюсь, - потискуючи на прощання руку Юря вановича, до якого вн пройнявся щирою приязню, вдповв Сергй, - все, що тльки знайду, вддам вам без всяких передумов, робть з цим скарбом все, що вам заманеться.

– Що значить, все, що знайду, - стурбувався Павлюк, ви що, можете щось не знайти?

– Знайду, знайду, - заспоков його Сергй, - не турбуйтесь, все знайду.