– Дуже, дуже згоден з тобою, Михайле Архиповичу, - нахилився на стл всм свом огрядним тлом Юрй Павлюк, - мен щодо зараз тобою сказаного хотлось би розглянути проблему бльш широко, в, так би мовити, загально моральному, загальнолюдському план. Як казав Тарас Григорович, "в свой хат своя й правда, сила, воля": сво - воно сво, погане воно, чи гарне, але воно сво, наше. Якщо воно погане, то це означа, що ми сам не дуже гарн, це означа, що нам самим треба ставати кращими - станемо кращими ми сам, то покращиться й все нам належне, все наше стане кращим. Сво ми завжди в прав, в змоз покращити. А чуже - завжди чуже. Чуже не бува н хорошим, н поганим - воно чуже, незрозумле! Воно накинуте нам зверху насильно, воно давить нас, тисне, зв"язу по руках ногах, диктуючи нам правила караючи за х невиконання, а ми, в свою чергу, няк на змст цих правил вплинути не можемо. Чуже - завжди чуже, а тому завжди погане. От ми, наприклад, Укранська Православна Церква, Кивський Патрархат, служимо нашому рдному народов, який споконвкв, протягом багатьох тисячолть живе отут у себе вдома, на цй територ, ма свою культуру, сторю, сво традиц, свою мову, на зверхнсть н над ким не зазхамо, але й свох прав не вддамо, наш Патрарх живе й служить Богу й Укран тут, з нами, й те, що ми називамось церквою Укранською - саме по соб зрозумло, ми чист перед Богом, у нас нема зерна неправди за собою, нам нчого приховувати н перед людьми, н перед Богом. Для чого ж називатися укранською церквою органзац, яка пдпорядковуться ншй церкв, зверхник яко живе в столиц ншого народу, органзац, яка сповду сторю, традиц, духовн цнност, мову, врешт решт, цього ншого сусднього народу, для чого називати себе укранською церквою органзац, яка проклина наших геров благословля душителв нашо свободи, кривавих катв нашого народу? Для чого? Для чого це лукавство, цей обман? Хто ж вас примушу називатися цим невластивим для вас менем "укранська" - називайтесь, будь ласка, тим, чим ви насправд й , називайтеся Росйською Православною Церквою, сповдуйте сво рдн росйськ цнност, сйте серед свох росйських чад, що живуть зараз в Укран, добре й вчне згдно з вашим росйським розумнням - будьте чист перед Богом народом.

– Так, правильно, Юрку, - згдливо похитавши головою, мовив отець Михайло, - ти дуже правий, обман Бога свого народу - це найбльший найгрший обман, який тльки може бути. Але нам тут нема чого боятися, ми якраз перед Богом перед укранським народом чист як нхто нший.

– А чи не здаться вам, - вступила в розмову нарешт й Оксана, яка до цього лише слухала нших, - що наша розмова якась теоретична й абстрактна, якась занадто захмарна й холодна, так що наш гсть, - вона посмхнулася в бк Сергя, - може подумати, що зненацька потрапив на засдання якогось наукового товариства, а не на зустрч близьких друзв однодумцв.

– А й дйсно, - пдтримав Оксану Павлюк, - Сергй Михайлович може подумати, що в нас тут засдання якось академ навколо флософських наук, нас тут не цкавить нчого, окрм абстрактного теоретизування щодо загальних тем.

– А з цього приводу, - загадково всмхнулася Оксана, - мен хотлося б розкрити одну тамницю Сергя, - вона знову доврливо поглянула на Богданенка, що сидв напроти, - тамницю, за розкриття яко, я впевнена, Сергй не буде на мене ображатися. А тамниця поляга в тому, що Сергй Михайлович Богданенко не лише пише пензлем на полотн картини, але ще й пише пером на папер врш, тобто Сергй не тльки маляр, а ще й поет.

– Та невже, - пдввся з свого мсця Павлюк, - невже? Якщо це так, то я просто дуже, дуже радий!
– його щире здивування було сповнене радсним захопленням.
– Розумте, просто я теж, гршним длом, трохи бавлюся в поезю, - скромно додав вн.

– Та де там вн бавиться, - зауважив Михайло Архипович.
– Юрко Павлюк у нас непоганий таки поет. Друкуться, до реч.

– Та не треба мене розхвалювати, - махнув рукою Павлюк, - я цну соб знаю, вршувальник заримовувач я таки дйсно непоганий, не бльше. Але трагед я для себе в цьому не вбачаю, адже я щиро чесно працюю на благо нашо нац культури, пропагуючи в мру свох сил римованим словом нацональну дею. мо здбност вршувальника антрохи не заслплюють мене - я здатен без жодних заздрощв вдрзнити, впзнати й захопитися справжньою великою поезю, дуже щасливий, коли мен таки вдаться натрапити на так поетичн перлини, хоча це й трапляться не так вже й часто, справжня, глибока поезя - дуже рдксна рч.

– Я теж дуже люблю поезю, - мовила й ринка Остапчук, - адже при мому фахов флолога це зовсм таки не дивно. Любити поезю, як взагал лтературу мен сам Бог велв. Хоча не можу не ззнатися в тому, що як, мабуть, бльшсть юнакв та двчат таки пробувала в свй час сво сили в вршуванн. Чесно кажучи, спроби ц назвати генальними навряд чи можна, з тих пр сплкуюся з поезю тльки як читач.

– А я, хоч за фахом не флолог, а сторик, - кинувши доврливий погляд у бк рини, додав соб Яневський, - теж люблю поезю. Особливо мен подобаться французька поезя, може це й не зовсм патротично, хоча на сво виправдання я можу додати, що дуже люблю Василя Стуса, Шевченка просто обожнюю.

– Ти говориш, що любити ноземну поезю - непатротично?
– звернулась до Олега Яневського рина.
– Вибач, Олегу, але тут я з тобою аж няк не можу погодитись. Поезя всх народв свту - це одна дина крана краси, громадянами патротами яко вс небайдуж до краси й поез, до яко б нац вони не належали. тут не стане на завад навть незнання мов, адже гарний переклад, виконаний майстром, - нчим не грший за оригнал. Я ж от, наприклад, не вважаю себе не патроткою через те, що просто закохана в Пастернака, люблю тих же французьких символств, хоча в той же час обожнюю Шевченка й Стуса.

– От бачите, як рина Миколавна дуже поетично висловлю сво думки про поезю, - задоволено промовив Павлюк.

– Я теж, - трохи було не грюкнув кулаком по столу Славко Наливайко, - я теж, тобто мен теж подобаються врш. Та-а-ак, - пробасив вн у вдповдь на саркастичний погляд Яневського, - подобаються мен врш. А ви як думали, якщо я фзкультурник, то вже мен до поез зась? Подобаються мен врш!

– Хто б сумнвався, - рончно зауважив Яневський, - як казав один боксер, йому голова потрбна не лише для того, щоб носити капелюха, адже вн туди ще жу сть.

– Що-о-о?
– обличчя Наливайка почало вже буряковти вд обурення.
– Знову ти...

– Добре, добре, - примирливо промовив отець Михайло, - поезя для того й поезя, щоб подобатися всм без винятку, в кого ще не зачерствла душа, адже поезя - вона як любов, й повинн пдкорятися вс, не зважаючи на вк професю.

– Зрозумв?
– переможно кинув Наливайко Яневському.

– Зрозумв, зрозумв, я давно вже зрозумв.

– Давайте не будемо переводити нашу розмову про поезю в суперечку на теми далек вд само поез, - поблажливо окинула всх присутнх Оксана.
– А розмову цю я, власне, розпочала з метою вмовити таки нашого шановного художника водночас поета почитати нам щось з свого поетичного набутку. зараз звертаюсь до всх присутнх - давайте вс разом попросимо Сергя Михайловича почитати нам хоч деклька свох вршв.