– Так, дйсно, це було б прекрасно!
– вигукнув Павлюк з захопленням аматора.

– Просимо, просимо, - залунало зусбч.

– Добре, добре, - здйняв Сергй руки в удавано благальному жест, - не буду, як то кажуть, набивати соб цну й видавати себе за занадто скромного геня. Прочитаю вам деклька свох витворв. Але не раджу вам налаштовувати себе на щось неймоврне, щоб потм не розчаруватись, адже перед вами просто звичайнснький дилетант у галуз флолог, просто аматор, що писав це все, як то кажуть, для себе, а не для публки.

– Вс поети пишуть для себе, - не втримався вд зауваження Павлюк, - це якраз найцкавшим для публки.

– Що ж, тод слухайте, - не став надал нтригувати слухачв Сергй.
– А розпочну я в такому раз, як належить, спочатку. Тобто з тих вршв, що належать до часв, котр шановна рина Миколавна визначила як юнсть, коли майже кожен юнак чи кожна двчина не можуть утриматися, щоб не спробувати себе в царин вршування. Не оминув цього й ваш покрний слуга. Одне слово врш, який я зараз вам прочитаю належить до часв мо глибоко юност. Межа мж дитинством дорослстю. Перш вдкриття нових обширв життя, нових емоцй. Перше кохання, що здаться найсвтлшим у вчному житт, найчорнше розчарування псля втрати цього кохання, псля чого життя взагал здаться неможливим... Та що там говорити, вс це проходили й прекрасно розумють про що я. Отже, - Сергй у доврливй, навть дещо нтимнй манер почав декламувати тихим теплим голосом.
–

А втм, перетерплю, перетерплю...

З ударом кожним в грудях менше серця.

Шле оснь шлях у вирй журавлю.

Льодинкою самотност завмерти...

Перетерплю...

Свинцевою припухлстю безсонь

Пд зловорожими ночей очима,

Утупившись в байдужий блиск зрок,

Сиртськими сльозами нчими

Перетерплю...

У жорнах втрякв облудних днв

Ксток Кхота смхотворним хрустом

Життя ц деклька десятилть,

згой позакнижковий, вршик усний,

Перетерплю...

Розрядом болю збитий електрон,

(Я народився - "плюс", умру я - "мнус")

Гальванзую слово перо,

ляжу в землю сонцю на орбту.

Перетерплю. А втм...

А втм, пе-ре-тер-плю...
– повльно промовив вн по складах останн слова рефрену оглянув задуман обличчя слухачв.

– Нчого соб аматор, - першим порушив навислу було мовчанку Юрй ванович Павлюк.
– Оце так! Оце воно, нчого соб!
– було зрозумло, що захоплення вршем Сергя було таким сильним, що залишило йому для вислову свох почуттв лише вигуки.
– А ще попереджав, щоб не очкували нчого особливого. А що ж може бути ще бльш особливого, щоб здивувати? Як на мене, просто прекрасний врш. Та ще коли знаш, що це врш юного початквця, що лише щойно ста на поетичну стежку, пробуючи сво сили. Просто неймоврно!
– на завершення додав вн глянув на свох сусдв за столом.

– Це справд таки прекрасно, - просто щиро зауважила Оксана.
– Звичайно, деклька стилстичних просто технчних прогрхв, але коли взяти до уваги, що це твр юного початквця, то ц недоладност можна пробачити й не брати взагал до уваги.

– Так, - згодився з нею й сам Сергй, - я й сам, ставши вже бльш досвдченим в поетичнй царин, побачив ц сво початков недолки, але не став уже х виправляти, виршивши зберегти ц, вдбит в словах, сво юн почуття в недоторканност й достеменност. Це, наприклад, та ж, як на мене тепершнього, трохи недолуга метафора про збитий болем з орбти електрон з його "плюсами" й "мнусами", та й багато ще дечого не зовсм... Хоча.

– Я згоден, - долучився до них Павлюк, - деяк нюанси. Наприклад, хоча б ц явн порушення хрестоматйних правил вршування про гармоню спвзвуччя, я маю на уваз, якщо я правильно запам"ятав, так ось словосполучення, як "Утупившись в байдужий блиск зрок", де йдуть суцльн приголосн мж словами, чи "ксток Кхота". Звичайно, це можна назвати недолками, але цлком пробачливими недолками для юного початквця.

– А мен так дуже сподобалось!
– з сяючими захватом очима, так наче й хтось заперечував, майже викрикнула, наче вдрубала, рина Остапчук.
– Просто сподобалось. Сподобалось - все! А щодо всх цих прискпувань щодо всляких хрестоматйних прогрхв, то, як на мене, в даному випадку вс ц стандартн правила для такого польоту поез не мають някого значення. Це поезя, яка стоть вище всляких правил норм, це поезя, яка сама встановлю правила й норми. ця ваша "електронна" метафора для нашого електронного часу зовсм не така вже недоречна, - кинула вона в бк Сергя.
– А ц, що х навть важко вимовити, спвзвуччя приголосних я, наприклад, розумю як вияв важкого внутршнього стану автора як спосб додатково фонетичними засобами виявити тяжксть бль переживань, засобв, якими автор користуться, можливо, навть не усвдомлюючи цього, так би мовити, пдсвдомо, - додала вона, ще раз глянувши проникливо на Сергя.
– Ця приголосна стислсть емоцйно надзвичайно насичена.

– Так, - долучився до обговорення й Олег Яневський, - цей принцип насиченост стислостей задяний в рзних варантах протягом всього тексту. Взяти, наприклад, перш рядки врша - це деклька коротких, стислих речень, кожне з яких, як от речення "З ударом кожним в грудях менше серця.", саме по соб глибоко насиченою емоцйною й семантичною стислстю, вс разом ц коротк речення, мж якими , на перший погляд, не ма жодного логчного зв"язку утворюють строфу, як мегастислсть, строфу, мж стислими строками-реченнями яко - безмежжя смислв. А цей рефрен "перетерплю, перетерплю, перетерплю...", що прошива наскрзь весь врш, неначе стискуючи його, в кнц "перетерплю, а втм..." - неначе сумнв-запитання, а дал - "...а втм, перетерплю", неначе остаточна найглибша крапка, яка не могла б бути такою глибокою без цього попереднього, такого глибокого завдяки свой стислост сумнву. Й таким чином весь врш взагал вигляда як величезна гперстислсть, мж рядкв яко затиснена неймоврна безмежнсть смислв, як у стислост уранового ядра затиснена безмежна сила ядерного вибуху - тут, якраз, до реч можна виявити органчнсть вашо, Сергю, "електронно" метафори. головне - все це надзвичайно просто, щиро , зрозумло, як належить бути в справжнй поез. Ваша поезя - дйсно таки глибока, невичерпна, справжня поезя, поезя з велико букви, - закнчив вн свою промову, якою вс заслухались, вдячно подивився Сергв в оч своми чистими, щирими очима.

– З такою критикою я дйсно таки скоро стану великим поетом, - якось трохи навть няково промовив Сергй, що явно не очкував на аж таке вже схвалення.

– Поетами не стають, поетами народжуються, - додав сво слово й отець Михайло.
– ви, Сергю, народилися поетом, хоч в руках у вас пензл, хоч перо. А нам би просто хотлося почути ще дещо з вашого доробку, якщо можна. Чи не так?
– звернувся вн до свох гостей.

– Так. Так. Ще хоч один врш, - залунало зусбч.

– Згода, - не став примушувати себе вмовляти Сергй.
– Тод я вам прочитаю врш схожо тематики - самотнсть, втрачене кохання, туга за незворотнм - але вже написане в бльш зрлому вц, рукою вже бльш досвдченого чоловка поета, щоб можна було вдчути таким чином вдмннсть. А називаться врш "Нч-спогад", через дефс, тобто два слова, а поняття нби одне, - вн трохи зосередився й почав читати врш.
–