ось раптом таке неочкуване щастя! Михайло Архипович вже починав вдчувати лагдь затишок повноцнного смейного вогнища, почуваючи себе повноцнним головою родини. Вн вже майже фзично вдчував на свох руках ваготу свого майбутнього довгоочкуваного первстка-онука, втм водночас таки побоюючись такими своми передчуттями зурочити таке жадане майбутн щастя, хоча вс ц його душевн поривання, звичайно, й не вдповдали суворим вимогам ортодоксального християнського вчення, в чому Михайло Архипович вддавав соб повний звт, але вдяти таки нчого з собою не мг, покладаючись на боже милосердя.

якщо вже бути до кнця вдвертим, то отець Михайло давно вже помтив натяки на можливсть виникнення особливих стосункв мж його донькою й молодим художником. Але, побоюючись сполохати свою тендтну надю, аби в раз, якщо його передбачення не справдиться, не занадто розчаруватися, вн старався якомога вдганяти вд себе вс надмру вже райдужн передчуття.

ось, на тоб! Така найочкуванша й така найбажанша новина застала, як завжди зненацька. Сергй Оксана виршили одружитися! Як грм серед ясного неба, чи то пак, як сонце серед ноч - сонце, яке тепер цлодобово свтило в душ Михайла Архиповича, випромнюючи через його оч свтло справдження найзаповтнших мрй надй.

Сергй же, в свою чергу, вдчуваючи душевний стан отця Михайла, дозволив соб повнстю вддатися чарвливому духу затишного смейного вогнища, яке сам таки й запалив. Коли ж вн, не зважаючи на все ще хвору ногу, все ж таки покинув свй затишний сховок, щоб продовжити свою улюблену роботу над розписом храму, то в повнй мр вдчув змну в, так би мовити, суспльнй свдомост мсцевого соцуму. Село - село, й вражаюча новина про майбутн поднання доль Оксани й Сергя розповсюдилась якось самохть, стиха й непомтно ще до того, як про це було вперше мовлено самою Оксаною в розмов з свою подругою.

Село - село. Безмежна радсть з приводу щасливого повороту в житт загально улюблениц Оксани просто таки переповнювала шумливий казан сльського життя. Кожна см"я села Веселого просто таки перетворилася на достеменну копю обожнювано см" отця Михайла, переживаючи загальне щастя. Тим паче, що найщирше бажання щастя улюбленй Оксанц поднувалося тепер ще й з таким же щирим бажанням щастя для Сергя, котрий псля того, як, ризикуючи власним життям, вихопив хлоп"я з-пд колс автомобля, став для "веселикв" нтрохи не менш улюбленим, анж сама Оксана.

А що вже казати про бабу Горпину, для яко Оксана й Сергй стали не менше, якщо навть не бльше, дорогими, нж власн дти й онуки! Ця, мало не столтня, бабуня переповнена радстю за свох улюбленцв, переживала трохи не другу молодсть.

Одне слово, веслля виршено було вдгуляти на Покрову. До того часу Сергй мав уже закнчити розпис храму. Власне розпис вн мав би вже закнчити ранше, пд кнець лта. Але тут ще трапилась одна нагода зробити вдкриття новозбудованого й розписаного храму ще бльше значущим.

Отець Михайло давно вже слдкував за долею розграбованих свого часу радянськими комунстичними вандалами церковних цнностей. ось, як на диво, нещодавно натрапив на слд одн з святинь, яка була викрадена комунстами в тридцятих роках пд час руйнування Божого храму саме в сел Веселому, храму, що на той час належав Укранськй Автокефальнй Православнй Церкв. була це кона саме Покрови Пресвято Богородиц! кона, написана свого часу саме для церкви села Веселого в Кивськй Печерськй Лавр одним з видатних майстрв укранського середньовчного церковного малярства, який на той час був монахом Киво-Печерського монастиря.

кона ця була створена на замовлення одного з укранських князв в чотирнадцятому столтт, в часи, коли Украна ще називалась Руссю й була одню з частин Великого Князвства Литовсько-Руського, при чому частиною, яка власне й визначала не лише панвну релгю ц держави, але мову й культуру. Оця саме кона, яка з добро вол укранського князя-мецената з чотирнадцятого столття перебувала в мсцевому храм села Веселого, була викрадена бльшовицькими варварами зникла, очевидно, продана якимось з компартйних бонз.

ось ця неоцненна святиня випрнула в одному з закордонних каталогв кон, як мали бути продан на одному з аукцонв. На цю новину й натрапив отець Михайло. Цна, звичайно ж, була не пдйомна. А як би це було доречно й велично, як би це було угодно Богов й Пресвятй Богородиц, якби ця святиня повернулася тепер на свою Батьквщину, в Украну, та ще й саме в село Веселе! Але ж - цна...

Отець Михайло спершу не став турбувати Сергя ще й цю проблемою, вважаючи, що тому й без цього вистача проблем. Панотець спробував самотужки справитися з цим, кинувшись за допомогою до мсцевих скоробагатькв за пожертвами, щоб назбирати необхдну для викупу кони суму. Звичайно, сучасн меценати були вже не такими безоглядними жертводавцями, якими в свй час були давн Укранськ княз, на замовлення одного з яких була власне створена ця кона, але все ж певн суми таки на викуп кони поступово надходили. Але все ж занадто поступово...