Сергй раптом вдчув, як його душа досягла вс велич т гдност, з якою височнь топол вклоняться нмй всемогутност неба з велння втру, який впритул до скрадливого шелесту нажаханого листя проносить усевладний подих з глибин земл аж до височини схиляння тополиного. Сергй зненацька якимись недовдомими шляхами осягнення прозрнь тисяч поколнь предкв нащадкв миттво пднсся до розумння сут невловимост й прозорост т мц, з якою незмрний безлад простору повол набряка гнтючим клубовинням хмар, де в загадковй послдовност появи й зникнення скороминущих ликв якогось утамниченого небом божества ти тльки встигаш упймати усепроникне вдчуття, що диносталим у цм свт може бути лише постйний плин - якийсь священний жах перед незглибимстю вдкрито йому безодн сакральних знань вже почав пдштовхувати Сергя якось позбутися цих його вдчуттв, аж вибух втрового поривання пдхопив його розхристан думки через карколомнсть загибел всх однозначних стин у буруванн хмар понс за обрй у падння на глибину взамопоглинання земл неба в горизонт - вн вже нкуди не мг подтися, притиснутий до розумння, що довчно небокрай триматиме його на вддал його збентеженого погляду, вткаючи вд нього з швидкстю, з якою не встигаш озирнутися назад, щоб уподбнитись тому, хто знов знов так владно пдштовху тебе у спину вддавати крок за кроком свою самозакохансть покрному схилянню трави, де роглфами загадкових тней переплутан ус стежини оповдей про найкоротшу вддаль мж народження смертю - про життя...

Насправд, за земними мрками, це була лише мить. Але це була мить дотику до вчност.

Сергй вдрвав свй погляд вд розбурханого небокраю подивився в обличчя Оксани, яка теж т ж мит озирнулась до нього, й побачив, що Оксана вдчула ц мит все те, що вдчував Сергй. Вони обо зрозумли, що прожили цю мить одночасно одним почуттям, одним проникненням у тамницю життя й любов, пережили одне одночасне осягнення, яке ще глибше поднало х.

Сергй взяв Оксану за руку, яку вона покрно вклала в його руку, й вони повльно почали сходити з пагорба.

12.

Село Веселе було все ж досить таки великим населеним пунктом скорше нагадувало маленьке мстечко, анж якесь забите глухе поселення, з яким здебльше звикли пов"язувати назву "село". Щодо розташування, то Веселе розтяглося вздовж шосейно траси залзнично магстрал, як йшли паралельно, на деклька клометрв, так що на територ села розташовано було зразу аж дв залзничн зупинки, одна з яких була навть залзничною станцю.

Було у Веселому й деклька багатоповерхвок, де ранше давали квартири медикам, педагогам, працвникам колись величезного радгоспу, а останнм часом, псля приватизац квартир, в них стали жити вс, в кого грош. Була у Веселому сучасна школа, полклнка, великий будинок культури, пекарня, великий торговий центр, який за звичкою називали ринком, багато маленьких яток та коскв...

Одне слово, село Веселе бльше нагадувало маленьке мстечко, анж село. все ж, щодо пануючих тут переконань норм стосовно людських взамин, то Веселе було таки стовдсотковим селом, у порвнянн, наприклад, з Кивом. В подальшому Сергй ще й ще раз переконувався в правомрност Миколиних слв про панування в мсцевому житт всевладно чутки, яка все бачила, все знала, все розумла. Навть не припускаючи ранше можливост трактування його взамин з Оксаною, як "стосункв", Сергй зовсм не звертав уваги на можливсть виникнення "чутки" щодо цих взамин. Але псля розмови з Миколою став приглядатися до, так би мовити, нюансв ставлення сельчан до нього з Оксаною. Виявилося, що Микола таки був правий - чутка таки жила вже свом власним, свавльним життям.

Але все ж чутка ця, як виявилося, була зовсм не злою. Судячи з того, як на них дивились селяни, коли вони вдвох з Оксаною проходили селом, як дивились на них у церкв, як бажали м "доброго дня" й "доброго вечора" при зустрч, весь сенс життя ц чутки полягав зовсм не у вдточуванн злорадних кпинв, а у всезагальному бажанн добра щастя Оксан - так вже всм хотлось, щоб Оксана й насправд знайшла сво щастя. Хотлось цього й Сергв. з боку Оксани вн вдчував взамну симпатю.

Та й взагал хн стосунки розвивались, просто таки розквтали, днаючи х все вдчутншим почуттям неможливост жити одне без одного. Нколи в житт ще Сергй не вдчував такого. Це було так, нби вн прожив усе життя з одню рукою дуже добре при цьому почувався, навть не пдозрюючи, що можна жити й з двома руками, але от раптом з"явилася в нього й друга рука виявляться, що життя може бути набагато кращим.

А якщо ще взяти до уваги, що в нього з"явилась не просто друга рука, а з"явилась цла друга половина його самого, в якй вн побачив себе зовсм ншою людиною, справжньою людиною, то ясна рч, перспектива повертатись до попереднього стану йому зовсм не посмхалась. Бачив вн, що й Оксана вже почала сприймати його, як свою невд"мну половинку. все це без диного слова, промовленого мж ними про хн взамини, без жодних з"ясувань стосункв. Вони зустрчались, розмовляли про все на свт, окрм х стосункв, або ж просто проводили разом час мовчки, займаючись навть своми власними справами, як вдавались набагато краще, коли вони просто вдчували присутнсть одне одного, але завжди чули ту безсловесну мову хнх душ, яка й виникала тльки затим, щоб розповдати м самим про хн взамини, поднуючи х все глибшою й глибшою сув"яззю. Сув"яззю любов? Так, звичайно. все ж...

все ж було ще щось, що таки ще тримало х на якйсь вддал, не даючи врешт решт з"днатися в одне цле, була ще якась межа мж ними, хн взамини не досягли ще кнцево, остаточно вершини, було таке вдчуття, що цим взаминам ще куди розвиватися, ще якась порожнина, якийсь вакуум, який треба ще заповнити, згрти.

от цей день настав. День, коли остання перепона у взаминах Сергя й Оксани щезла, хн душ вповн стали одним диним, одним цлим. На змну весн давно вже прийшло лто. Був уже липень. Сергва робота з розпису храму просувалася напрочуд швидко й успшно, вн насилу встигав за своми власними думками й руками, як, наче сам собою, незалежно вд Сергво вол, наносили й наносили розпис, залишаючи на стнах храму справд таки шедевр - Сергй без найменшого докору самому соб в самовихвалянн мг з повним правом назвати цей розпис таки шедевром, адже вн в цьому, врешт решт дещо таки розумв.

Сергй працював до самозабуття й деколи доходив до справжнього самовиснаження. А тому нколи таки кидав роботу й вони з Оксаною йшли на прогулянку за село, на природу. Так було й того самого дня. Попрацювавши зранку, Сергй вдчув надзвичайну втому, адже напередодн трудився над розписом до середини ноч. Вн виршив, пообдавши, зайти за Оксаною й прогулятись околицями Веселого.

Так вчинив. По обд вн зайшов до отця Михайла, запропонував Оксан прогулянку, на що вона радо погодилась, вони вирушили у звичну вже для них подорож довкола села. Отже, була середина липня. Спекота стояла неймоврна. Не звернувши увагу на спеку, як вони взагал мало на що звертали увагу, коли були вдвох, Сергй з Оксаною, вийшовши за околицю села й перейшовши через узлсся, що завершувало лс, який починався на берез Днпра, заглибилися в степове безлсся й простували вже довол довго степовою стежиною, де, пднята на гострий посвист снокосу, трава пахучим духом висихання розповдала про швидкоплиннсть свого зеленого життя. А на гарячому камнн розпечених думок остання крапля бажання прохолоди повол випаровувалась, породжуючи марево густого лсового затнку у неозорй степовй задус, де невблаганнстю язичницького дола бовванла пекельна спека. з глибин вселенсько спраги було видно, як блде й хтиве небо, розлгшись прямо посеред лта, губами збляклих хмаринок жадбно п" жагучу насолоду з розпечених долонь сонця, а сп"янла земля обмлла в обймах дрмотного полудня й накрила зв"ялими крилами втру розпашле сво чоло. Впинаючись же у знжену плоть струнко й незрушно тиш, напружене дзижчання настирливих бджл гострими жалами якихось запзнлих жалв розкаянь допкало в гркот вдчуття якось фатально незворотност й невиправност... Незворотност чого?