Вони зайшли в досить простору кмнату гарно освтлену трьома вкнами непогано вмебльовану: там був диван, комод, дв шафи, крсло, деклька стльцв на пдставц стояв телевзор, щоправда, старенький, але кольоровий, на пдлоз лежав килим, теж не вельми новий, зважаючи на потертсть.

– Оце моя зала, - гордовито обвела поглядом кмнату бабуся.
– Оце й диван тут , можеш тут поки що вдпочити. Та ти не соромся, як кажуть, будь як вдома, - звернулася вона до Сергя, побачивши, що той дещо знчено зреагував на пропозицю.
– Давай, розташовуйся тут, не переймайся. Ось диван, сдай, лягай, будь ласка, вдпочивай, а я тоб телевзор увмкну, - вона увмкнула телевзор.
– Ось тут зараз якраз концерт де, по цьому каналу часто гарн концерти показують, хоча, якщо ти хочеш, можеш пошукати щось на нших каналах...

– Та н, н, все добре, нехай буде концерт, - заспоков Сергй бабусю, що не на жарт розметушилася, - мен, взагал то, все одно, я таки дйсно дещо втомився сьогодн. З самого ранку на ногах. Транспорт, вокзал, електричка... Так що я справд таки наважуся скористатися вашою пропозицю трохи таки вдпочину, - вн взяв сво валзи, поставив х у куток, а сам св на диван.

– От добре, от добре, - зрадла бабуня.
– То ти поки що тут вдпочивай, а я тим часом щось приготую попости. Вдпочивай, - вона вийшла з кмнати обережно зачинила за собою двер, але потм знову трохи прочинила х радсно кивнула Сергв головою.
– Вдпочивай, вдпочивай, - знову зачинила двер.

"Оце тоб й пригода, не думав не гадав, що моя тут поява почнеться таким цкавим чином, - подумалося Сергв, коли вн, зручно вмощуючись, лг на диван.
– От так бабуня. Баба Горпина. Горпина Степанвна. А втм, не погана, власне пригода, бабуня теж нчого соб, так що скаржитися тоб, великий столичний художнику, нема на що", - розмрковував вн соб, засинаючи спостергаючи, як круговерть запального народного танку, який в цей час показували по телевзору, поступово розпливалася в його дрмотнй свдомост у вир багатобарвно казково строкатост сьогодншнього дня, де були враншня метушня столичного вокзалу, за-вконне мелькання пейзажв в електричц, перемшане з розмовами пасажирв, казкова багатобарвнсть новозбудованого храму, дбайлива метушня Горпини Степанвни...

– Прокидайся, прокидайся, - долинув до Сергво свдомост ласкавий голос Горпини Степанвни, - обд вже на стол, пора вже прокидатися, - лагдно розбуркувала вона сонного гостя, який поступово виринав з глибокого, але короткого сну, - пора вже тоб й попости, сьогодн ж, мабуть з самого ранку маково росинки в рот не було, а в мене вже все на стол...

– Так, так, - остаточно прокинувшись, вдповв Сергй, св на диван потер долонями обличчя, остаточно розвюючи залишки сну, - я тут, здаться заснув...

– Поспав, поспав годинку з дороги. Але пора вже прокидатись, а то, якщо вдень виспишся, то вноч не захочеться спати, та й обд вже на стол, голодний же, мабуть.

– Та зранку випив кави.

– Кави вн випив, - саркастично подивилась бабуся, - пшли вже скорше за стл.

– Добре, добре, дякую, зараз ду. Просто якось спросоння ще апетит про себе не дуже нагаду. Мен б умитися.

– Так, так, звичайно. Зараз я тоб й рушника дстану, - пшла вона до шафи, вдчинила почала там порпатись.

А Сергй тим часом озирнувся уважнше. В хат було охайно, прибрано, все стояло на свох мсцях, кругом н пилиночки. В належному й кут - кона Божо Матер, на стнах - свтлини рдних близьких. Взагал, все було так, як належить бути в звичайнй селянськй хат, де живе старенька бабуся : цей стародавнй образ Божо Матер, ц пожовкл свтлини на стнах, ц взерунчат занавсочки на вкнах, ц гаптован скатерки на меблях - все дихало такою знайомою, такою рдною стародавньою доброзвичайнстю, викликаючи щемлив дитяч спогади, адже все це так нагадувало оселю його, Сергво, рдно бабус, давно вже померло баби Килини, Килини Андрвни, яка жила пд Кивом, в яко Сергй проводив досить багато часу, особливо на канкулах, оскльки виростав безбатченком з одною лише матр"ю, яка бдкалася, працюючи на деклькох роботах, аби прогодувати себе сина. Та й бабуся Горпина так була схожа на бабусю Килину - цей метушливий почовг при ходьб з характерним розгойдуванням худенького тла, так як чимчику качечка, ця самозречена турботливсть про нших, ця прониклива доброта, що виливаться з очей щедрим сонячним потоком...

– Ось, тримай, - подала Горпина Степанвна Сергв чистий вишитий рушник, якого видобула щойно з надр шафи, - це я ще двкою вишивала, на вно соб, - розлила вона щедроту сво доброти у щирй посмшц.

– Дякую, - як приймають хлб-сль, Сергй прийняв цей рушник, що дихав щирстю селянсько навно невинност. Потм вн пдввся й пшов услд за бабусею надвр до умивальника, де з насолодою умився чистою водою з колодязя, що був тут же , на подвр", витерся чистим духмяним рушником з почуттям радсно свжост пшов услд за бабусею знову в хату до обднього столу.

– Ось пригощайся, будь ласка, не соромся, - припрошувала бабця Сергя, насипаючи йому в миску борщ, крм якого на стол ще стояла смажена картопля, печеня, коржики, молоко, - ж, ж, - накладала вона побльше сметани в борщ, - як кажуть, хто як сть, той так працю, так що не соромся.

– Та я не соромлюся, - взяв Сергй ложку шматок хлба, - просто ви тут, бабуню, понаприготували стльки, що вистачило б не лише на одного художника, а на цлу бригаду робтникв. Псля такого обду грх було б працювати абияк, - вн пдсунув миску духмяного борщу ближче почав з апетитом сти.
– А ви ж, бабуню, чого не сте?
– вдрвався вн на мить вд миски.