– Кудлай - собака розумний, - похвалила пса Горпина Степанвна соб, - можливо розумнший за деяких двоногих, що тльки, прости Господи, гавкати вмють.

– Та це, власне, дина жива стота з тварин у мому господарств, - Михайло Архипович обвв рукою подвр"я.
– Нема в мене н курки, н свинки, тльки город - все, - кивнув вн.
– Живу одинаком, паства велика. Нема коли господарством займатись.

Сергй окинув оком подвр"я. Все було чисто, впорядковано, подвр"я викладене плиткою, колодязь, красивий цегляний будинок пд черепицею, бльший, звичайно, за будинок баби Горпини, але не на стльки, щоб можна було з ц рзниц зробити висновок про велику вдмннсть у соцальному становищ господарв. А от з господарських будвель - лише льох та помрний сарай, що колись, видно, слугував за прихисток домашнй худоб, а тепер був перероблений на гараж.

– Добрий день, - раптом привернув увагу Сергя мелодйний двочий голос.
– А я чую, наче яксь голоси у двор, думаю, чи гост яксь у нас.

Сергй повернув голову на цей голос. з-за будинку виходила двчина в синьо-зеленому спортивному костюм, який, облягаючи молоде тло, пдкреслював надзвичайну красу доладно, наче виточено фгури. Була це двчина досить високого зросту, не набагато нижча вд Сергя, з русим волоссям, заплетеним у косу, скручену на потилиц. Особливо ж Сергя вразила та невимушена природна гднсть постави, з якою вона, привтавшись, спокйно наближалась до гостей. Навть н, мабуть, гднсть - це, можливо, й не зовсм те слово, адже воно передбача якусь гордсть, можливо, навть гординю, а в двчин не було навть натяку на щось подбне до гордин, як не було й натяку на щось подбне до запобгання перед гостями. Вона просто була сама собою. Вона просто й невимушено наближалась до Сергя ходою, якй позаздрила б якого завгодно рангу модель, вимуштрувана довголтньою подумною наукою.

– Добрий день, - вдповв Сергй на привтання.
– Хоча, день вже, можна сказати, закнчуться, вже можна б сказати "добрий вечр", - вн придивився поближче до двчини.

Та вона була справжньою красунею, придивившись, виршив Сергй. Але вдзначалась двчина не тю показною агресивною красою строкато розмальованих облич на рекламних свтлинах - краса не вдразу кидалася в оч, на перший погляд нби то нчого особливого, звичайне, хоча й привабливе обличчя: гарний, трохи видовжений овал цього обличчя вдзначався незвичним для жнки вольовим пдборддям, яке втм, нтрохи не псувало загального враження, адже в усьому ншому обличчя було сама жночнсть - красиво окреслений, хоча й дещо кирпатенький нс, пухкеньк губи, красивий вигин чорних брв, головне - оч, прекрасн велик син оч. Велик син й глибок, дуже глибок оч. Так глибок, що той, хто наважився б прнути в них у спроб дошукатися х дна, навряд чи змг би випрнути - оце вдчуття чогось незбагненного, а значить небезпечного, опанувало Сергя при погляд на оч, так що вн навть поспшив вдвести свй погляд, але вдразу ж знову повернувся поглядом до очей, не в змоз опиратися якйсь чарвнй непереборнй сил. Адже саме оч, випромнюючи глибинну силу якось потойбчно сутност, й надавали цьому двочому обличчю, здавалося б звичайному, незвичайно довершено гармонйност.

– А це моя донечка, Оксана, - лагдно взяв двчину за руку, а потм, обйнявши , нжно пригорнув до себе отець Михайло.
– А оце, Оксано, той самий художник, хоча ти й кажеш, що правильно - не художник, а маляр, що прихав до нас з Кива розписувати наш новозбудований храм. Сергй Михайлович Богданенко.

– Дуже примно познайомитися, - простягнув руку для знайомства Сергй.

– Вибачте будь ласка, але потиснути вашу руку я зараз не наважуся, адже я щойно з городу, - вона показала сво забруднен руки, одночасно намагаючись обтерти присохлу до пальцв землю, н трохи при цьому не знтившись.

– Так, так, Оксанка допомага мен впоратися з городом, доки я мотаюсь у справах пастви, - лагдно поглянув Михайло Архипович на свою доню.

– То проходьте до господи, будь ласка, - запросила гостей Оксана, - проходьте, а я затим помию руки та пригощу вас чам. Проходьте, проходьте.

4.

Вс зайшли через крильце сни, як були одночасно кухнею, в передпокй, де Михайло Архипович запропонував гостям ссти за невеликий стл, сам св поряд з ними. Оксана ж залишилася в кухн готувати чай.

Сергй тим часом окинув поглядом господу панотця. Т ж сам кони, т ж сам свтлини рдних близьких, як в хат баби Горпини, але все тут було опоряджено набагато стараннше вишуканше - це можна було назвати вроремонтом: красив шпалери на стнах, пдвсна стеля, красив люстри, вро вимикач, кони й свтлини красиво по-сучасному оправлен, на вкнах жалюз, через вдчинен двер в залу Сергй побачив великий сучасний телевзор, комп"ютер, але найголовншою ознакою осел панотця Михайла були все ж книги, книги стояли в красивй книжнй шаф, стояли на пдвсних полицях, як були розмщен в кожному придатному для цього мсц, книги лежали на столах, на стльцях, вдкрит на потрбнй сторнц, закрит, в яких виднлися закладки... Одне слово, Сергй зрозумв, що книги були пристрастю отця Михайла, хоча пристраст не повинн бути притаманними служителям Бога, книги - пристрасть, котру все ж таки можна пробачити навть священников, виршив вн.

– Непогано тут у вас, панотче, - порушив Сергй мовчанку, - все опоряджено з смаком. Гарно у вас.

– Та це все, знову ж таки наша громада, - пояснив Михайло Архипович.
– Громада у нас чималенька, от кажуть, що ми , мовляв, хба не зможемо утримувати нашого заступника перед Богом, це мо прихожани, вибачаюсь, про мене так говорять, - трохи соромливий вираз з"явився на його обличч.
– Так от говорять мо прихожани, що, мовляв, нам перед Богом буде соромно, якщо житло нашого священика не буде гдно опоряджено, та й взагал, якщо його побут не буде налагоджено належним чином. скльки я не пояснював м, що Богу, взагал то, байдуже до того, як шпалери в мох кмнатах, Бога цкавлять зовсм нш реч - все одно вони таки зробили по-свому. Та, врешт, якщо громад так вже примно бачити домвку свого священика саме такою, то нехай вже буде так, великого грха я в цьому не бачу. Та й домвкою цю, зрештою, користуться кожен з наших односельцв не менше, нж я сам, тут ми збирамося, виршумо наш питання, моя оселя завжди вдкрита для кожного односельця, от хоча б комп"ютер, - панотець показав у бк розташованого в зал приладу, який Сергй вже примтив ранше, - став у пригод вже не раз не одному з сельчан. А було це так - приходжу якось я вже ввечер додому, заходжу в хату, а там стоть оце чудо цивлзац. Що робити? Довелося опановувати вс премудрост володння цим чудом, як доводилося перед цим оволодвати автомоблем. Хоча я й нин не такий вже великий спецалст щодо комп"ютера, тут бльше тямить моя Оксана, але я теж дещо можу, а взагал, як я казав, все село користуться цим дивом технки. Отак, власне вся оця благодать у мой осел й з"явилася: приходжу додому ввечер, дивлюся - нов шпалери на стнах, приходжу ншим разом - люстри красив висять, а оце нещодавно прийшов, дивлюся - новий холодильник стоть на кухн.

– Вибачте, отче, - не втримався Сергй вд питання, - а як це, ви говорите, що приходите додому, а тут вже стоть холодильник, чи комп"ютер, чи ще щось зроблено, ви що свй дм не замикате?

– Та була б моя воля, - усмхнувся вн, - я б нзащо не замикав, на все, як кажуть, Божа воля, та й дине, що мен й справд було б жаль втратити - це мо книги, а книги - то навряд чи велика принада для злодв. Та замок мен все ж врзали все т ж мо благодйники, хату я замикаю, коли йду з дому, але про те, де знаходиться ключ, знають майже вс на сел, адже завжди може виникнути потреба скористатися тим же комп"ютером, чи, наприклад телефоном, який стоть у мене, хоча останнм часом все бльше користуються мобльними телефонами, все ж мй домашнй телефон ста в пригод. Одне слово, зайти до мо осел - не проблема майже н для кого з нашого села, це може бути проблемою лише для якогось зажджого незнайомця.