– Щось ти сьогодн дуже швидко вдовольнилася, - вбравши сорочку й застбнувши брюки, жартвливо кинув Гриня.
– А може продовжимо ще? Хоч пару разв, - вн пдйшов до ри, яка в цей час, пднявши спдницю й одягнувши трусики, одягала панчохи на сво красив ноги, й озирнувшись, весело посмхнулася.
– То як, може все ж ще трохи побавимося, га?
– наполягав Гриня, пдйшовши до ри впритул, потм погладив оголен ягдниц й повльно просунув руку помж ноги.
– Давай ще трохи...

– Та н, на сьогодн вже досить, - м"яко вдввши його руку вбк, вдповла ра й опустила спдницю, прикривши ноги.
– В цей вдповдальний час нам взагал треба було б не тльки обмежити наш зустрч, а й зовсм перестати зустрчатися. Це було б краще з усх бокв. Та вже нехай. Що зроблено, те зроблено. Та на сьогодн вже досить. Треба бути обачншими. А то заради задоволення миттво слабкост ми так можемо зруйнувати всю справу. так все висить , можна сказати, на волосинц, найменший промах з нашого боку, найменша помилка - все, вся справа котов пд хвст. А ми сьогодн вже зробили таку помилку. Так що все, досить. Принаймн на сьогодн. Ще ось трохи подихамо свжим осннм повтрям гайда додому.

– Слухаю пдкоряюсь, - вигукнув Гриня.

Сергй в цей час знаходився досить близько й дуже добре все чув, хоча сидв спиною до Грин з рою, ще й за деревом, та все, що вдбувалося, наче бачив на власн оч.

– Слухаю та пдкоряюсь, - повторив Гриня, жартома приклавши руку до скрон, нби вддаючи по-вйськовому честь, - ваше висо-о-окоблагород.

– Жартуй, жартуй, - поправила ра кофтинку.
– Так точно ти жартував, коли я тльки задумувала всю цю оборудку з цим Богданенком, з цим нашим художником-каратистом - ти ж тод тльки смявся з мене, називав фантазеркою, Шахерезадою.

– Жартувати то я жартував, але ж врешт решт справа зрушила з мсця лише завдяки мен, - вже серйознше промовив Гриня, - це ж я врешт решт збрав дось на цього Богданенка, вияснивши, розшукавши, розвдавши все, що тльки можливо, навть те, що неможливо про нього, аж до його дитячих звичок - власне, все, як ти сама хотла. Чи, може, я щось плутаю?

Почувши, що в розмов згадуться його прзвище, Сергй зосередився, стараючись якомога скорше вдкинути вс особист переживання, пов"язан з цю ситуацю, як заважали йому реально оцнювати обставини й реагувати на них.

– Так, звичайно, це правда, ти молодець, - ра пдйшла до Грин й поплескала його по плеч.
– Тут нема про що говорити, ти все виконав на "вдмнно". Але погодься й ти, що сама дея вс афери, а потм вся детальна розробка плану, та, власне, як саме втлення в життя цього детально розробленого плану - все це зробила я, все це завдяки мен, все лягло на мо крихк двоч плеч. А якби ти знав, що стало поштовхом для розробки саме такого плану дй, ти б тод мав ще бльше право називати мене Шахерезадою, ти б тод ще запеклше жартував над мною, а вже смявся б...

– Ану, ану, - Гриня взяв свй пджак, постелив його на капот свого автомобля, на якому вони сюди прихали, й пдхопивши ру за талю, посадив на капот, - ану розкажи мен ще одну казочку, шановна Шахерезада ванвна.

– Знаш про такий соб роман Дюма "Три мушкетери"?
– запитала ра, всдаючись на капот.

– Ти що, зовсм уже за останнього невгласа мене маш - не тльки знаю, я ще й читав його в дитинств, як бльшсть юнакв, а ще я читав з Дюма...
– замислився на мить Гриня.

– О-о-о, та ти ще й читати вмш?
– рончно посмхнулася ра.
– Та ти прямо нтелектуал.

– Ти знову починаш?
– дещо ображено нахмурився Гриня.
– нтелектуал, не нтелектуал, але...

– Добре, добре, - не дала знову закнчити йому думку ра, - врю, врю: що, що, а "Три мушкетери", як бльшсть юнакв, ти й справд таки мг би прочитати, , мабуть, головним гером для тебе, як для бльшост юнакв, був Д"Артаньян?

– А хто ж ще?

– А от для мене головним гером, точнше геронею, була лед Внтер.

– А, це та сама, що й потм вдрубали голову?

– От, от, як тльки з"являться якась жнка, яка може стати врвень з чоловками, тим паче перевершити х - то такй вдразу треба вдрубати голову. Це вже невилковн особливост щодо гендерних упереджень самого Олександра Дюма, як представника чоловчо стат, так вс деолог його часу. Та залишимо це на совст Дюма, - трохи перевела подих ра.
– Так от з самого дитинства в "Трьох мушкетерах" для мене стала головною геронею лед Внтер з залзною волею, проникливим розумом, акторськими здбностями - ти ж знаш, що я теж завжди мряла стати акторкою.

– Так, знаю, пам"ятаю, розумю - але до чого ти це все розповдаш, поки що няк не зрозумв.

– Зараз зрозумш. особливо захопилась я лед Внтер, коли подивилася отой радянський фльм про трьох мушкетерв з Боярським в рол Д"Артаньяна, пам"яташ?

– Пам"ятаю. Але ж, наскльки я знаю, твом деалом завжди була не якась там лед Внтер, а росйська мператриця Катерина Друга, Катерина Велика.

– Так, але Катерина Велика прийшла вже пзнше, а мом першим захопленням була все ж лед Внтер. Але повернемось до того радянського фльму про трьох мушкетерв, як прекрасно там поставлена й зграна роль лед Внтер - я просто закохалася в не з першого погляду. Особливо ж мене в цьому фльм вразила сцена, коли лед Внтер вербу одного молодого релгйного фанатика для вбивства лорда Бекнгема, пам"яташ?

– Так, пам"ятаю.

– Ця сцена так мене вразила, вона просто перевернула все мо життя: я побачила, як легко, не витративши жодно копйки, а тльки досконально знаючи особливост людсько природи з притаманними й пристрастями, проста слабка жнка, використовуючи ц знання й свою слабксть, може запросто перемагати найсильнших з сильних свту цього. Пам"яташ, як там вртуозно лед Внтер, використовуючи його переконання, примусила того молодого релгйного фанатика вбити лорда Бекнгема, не витративши при цьому жодно копйки. лорд Бекнгем таки загинув. А ще одне вдкриття, яке я зробила з цього - це те, що релгйн переконання людини дають найбльш можливост манпулювати нею, чим глибш ц переконання, тим ширш можливост вони дають для манпулювання. Це у нас, звичайних смертних, у тих, хто вдда весь запал душ на гамування свох плотських потреб, в кого вс, так би мовити, духовн сили поглинаються щоденними пошуками хлба насущного - це таких людей дуже важко пдловити на якомусь душевному поруху, який би допомг отримати над ними хоча б тимчасову зверхнсть владу, щоб використати людину, примусити чинити не власну, а твою волю. Адже в звичайних людей, як кажуть, см п"ятниць на тижн, якщо в них коли-не-коли й виникають хоч яксь душевн порухи, то ц порухи так непевн, так примхлив, так скороминущ, знову ж таки поглинут плотськими потребами, егозмом пдозрливстю, що такими людьми дуже, дуже важко керувати. Зовсм же нша справа з людиною вруючо, тим паче глибоко вруючою, як от, наприклад, цей наш вчорашнй гсть Богданенко - з такими, навпаки, дуже, дуже легко впоратися, бо в них завжди тльки одна дина душевна магстраль, дине, так би мовити, духовне рчище, яким охоплене все хн ство на вс часи. варто такого диноврного релгйного фанатика тльки вдало обробити, торкнувши й зворушивши при цьому його найвищ цнност, вдало спрямувати й пдштовхнути його - все, вн цлком у твох руках, вн викона найважч, найнеймоврнш тво забаганки, аби лише залишитись врним оцим свом найвищим цнностям, аби лише не зрадити самого себе сво божество. Все тут залежить вд правильност напрямку, в якому ти пдштовхнеш такого, як наш Богданенко.