– Та куди вн поднеться, цей твй Мкеланджело?
– якось нехотя виправдовувався Гриня.

– Куди поднеться? Куди поднеться? Ти що, зовсм забув, з ким ми, врешт решт, мамо справу? Ти зовсм забув, що крм того, що вн Мкеланджело, вн ще й Рембо? А може вн сам виршив все переврити й прослдкувати, наприклад, за мною, за тобою, чи ще щось в такому дус? Про це ти не думав?
– ра, дещо втишивши мову, легенько луснула долонею Гриню по лоб.
– А може оце якраз зараз наш художник-шпигун сидить десь тут неподалк пд кущем любснько слуха оцю нашу з тобою розмову? Про таке ти не думав соб?
– вона, жартома взявши свого коханого за чуба, трохи пдвела його опущене долу чоло й прискпливо подивилася йому в оч.

Сергв ж, який в цей час, сидячи хоч не за кущем, а за деревом, все ж таки й справд все чув дуже добре, залишалося тльки грко посмхнутися. Хоча й грка ця посмшка все ж промайнула якось чисто нстинктивно, машинально, не зворушивши глибин його душ, а лише поверхово торкнувшись його розпачливо болючих думок. У глибин ж його душ нуртували бурев таких почуттв пристрастей, як год було якось визначити, тим бльше год було виокремити якусь одну з них - цей змний клубок просто вдверто жалив його нутрощ непереборною отрутою зради, цинзму, брехн, облуди...

– Та ти що?
– Гриня, якось наче аж перелякавшись через рине припущення, почав озиратися навколо, нби й справд намагаючись побачити, чи не сидить тут десь неподалк хтось не пдслухову хню розмову.

– Та не переймайся, - поблажливо посмхнулася ра, - я жартую. Хоча тебе й треба було налякати хоч трохи, аби провчити за таку недопустиму безпечнсть. Та нехай вже по всьому, тльки ж дивись мен, щоб надал тримав мен все пд контролем не спускав н на мить з ока цього Рафаеля, Дон Кхота й Рембо в однй особ.

– Та досить вже мене тикати носом. Нде вн вд нас не поднеться. Сидить, мабуть, десь зараз обдуму сво оц свят картинки, ц його комкси про Господа Бога, як вн буде малювати на стнах нашо церкви, щоб розважити наших мсцевих релгйних фанатв на чол з нашим дорогим незамнним Саньком.

– Щодо того, що наш Дон Кхот зараз роздуму, то тут ти таки, мабуть, маш рацю, - задумалася ра.
– Вн справд зараз в роздумах, але роздуму вн зовсм не з приводу, як ти сказав, релгйних комксв, а роздуму вн, скорш за все, щодо того, чи можна вбити людину, не порушивши при цьому Божих заповдей, а також, чи можна в такй, як я йому змалювала, ситуац, не вбити людину, не порушивши тих же заповдей. виршить вн цю проблему, я впевнена, на користь убивства, я б сказала, на користь богоугодного вбивства. Врнше, вн вже, мабуть, вирши, що не замочити мого дядечка - буде великим грхом, зараз наш святенник вже напевно що якраз виршу, як саме здйснити це богоугодне вбивство. Уявляш соб, як буде здивований мй любий дядечко, отримавши кулю в лоба? Ха-ха-ха!..
– зайшлася вона щирим смхом, аж Гриня теж не втримався й соб засмявся.
– Ну все, досить, - миттво посерйозншала вона, так що й натяку на веселсть не залишилося, - як кажуть, по конях - вперед!
– вона зскочила з капоту автомобля, на якому сидла, сла в машину, кивнула Грин головою й захлопнула за собою дверцята авта.

– Вперед, то вперед, - Гриня взяв свй пджак, що його стелив на капот для ри, обйшов спереду автомобль, св за кермо - й машина повльно рушила вперед.

7.

Деякий час псля вд"зду Грин з рою Сергй ще незрушно сидв. Хоча так поняття, як "час" для Сергя були зовсм несуттвими. Та й взагал, вн тод навряд чи мг би зрозумти чи вдрзнити, що для нього суттвим, а що менш суттвим, чи взагал несуттвим. Змний клубок болючого розчарування, розпачу, огиди вд оцього вдвертого хизування пдлстю, зрадою й цинзмом, яке вн щойно зустрв, усвдомлення якогось повного краху, цлковитого руйнування всього, чим вн до цього часу жив, чим дорожив, що складало для нього фундаментальн, здавалося незнищенн основи буття - все це вирувало, нуртувало, жалило отрутою докорв, розривало зсередини нерозв"язнстю пекучих питань, притискало до земл неймоврною ваготою невдомост так, що не те що встати, Сергй навть не мг пдвести схилену долу голову з утупленими в землю очима.

Нарешт вн, опираючись рукою на стовбур дерева, потихеньку пдввся. Якась неймоврна втома, яку вн навряд чи колись вдчував навть псля вйськового марш-кидка в повному обладунку, оповила його тло. Трохи постоявши пд деревом, поки дещо вдйшли задерев"янл пд час сидння ноги, Сергй повол рушив у першому-лпшому напрямку - куди йти, йому було байдуже, як, взагал то, було байдуже, чи йти кудись, чи не йти. Але йти виявилось якось легше, анж просто сидти й терзати самого себе пекучстю нерозв"язних питань. Вн шов навмання.

Сонце вже впало майже до самого небокраю, готове ось-ось почати свй щоденний захд за небесний пруг, та було все ще досить видно, щоб вийти на лсову стежину й попрямувати до мста, але Сергй зовсм не збирався виходити на цю стежину - йому на оч нби впала якась непроглядна пелена невичерпно гркоти. Вн шов навмання. Глля дерев боляче хльоскало його по обличчю, й вн зовсм не збирався ухилятися - вн просто цього не помчав, адже усвдомлення безповоротно утрати чогось самого головного хльоскало його зсередини батогами страждань набагато болючше.

Пройшовши так деякий час, Сергй чомусь, невдомо чому, зупинився. Озирнувшись навколо, вн помтив, що стоть на пагорб, який чимось нагадував йому той курган пд селом Веселим, на який вн свого часу так любив ходити мряти як сам, так разом з Оксаною. Звичайно, цей "Першотравневий пагорб" не йшов н в яке порвняння з тим курганом, оскльки був набагато меншим, все ж подоба мж ними була, саме ця подоба якимось недовдомим чином притягла Сергя до себе, ноги сам собою привели його на цю вершину пагорба й сам зупинились, аби поставити його перед невдпорним фактом того, що вн все ще знаходиться на цьому, такому на загал жорстокому й несправедливому, свт, але в якому все ж разом з оцим пагорбом сну одночасно ще й курган пд селом Веселим, а разом з рою Федорчук десь сну ще й Оксана. Цей новий неочкуваний поворот думок почувань якось струсонув всевладдя пануючого над Сергвою душею чорторию страждань, як наполегливо затягували вс почуття в глибини вдчаю. Сергй озирнувся навколо: вн стояв не так вже й високо, але все ж над лсом, з правого боку десь клометрв за два розкинулося Першотравневе.