– Що ж, - коли нарешт вдрвала оч вд кони, звернулася матнка Параскева до монаха, який цю кону принс, - це дйсно витвр справжньо натхненно Господом ври. Передавай Сергв подяку, передавай йому велику подяку.

– Якому Сергв?
– здивовано заблимав на не очима збентежений монах.

– Як це якому?
– ще раз лагдно подивилася на кону настоятельниця.
– Автору ц кони, кому ж ще.

– Але ж цю кону написав...
– молодий монах мало не промовився "отець Михайло", але вчасно похопився, згадавши наказ отця Костянтина збергати м"я автора кон в суворй тамниц.
– Тобто, я хотв сказати, - тльки й мг вн зняковло пробурмотти, знчено поглядаючи на матнку Параскеву.

– Ти хотв сказати, що кону написав нкогнто, чи не так?
– поблажливо посмхнулася матнка Параскева.
– Добре, нехай буде так. Передавай, в такому раз, велику подяку цьому вашому нкогнтов. Тльки ж обов"язково передавай, зрозумв?

– Так, так, зрозумв, - закивав головою монах, - аякже, передам обов"язково передам. Аякже.

Таким чином для всх ченцв монастирсько брат обител святого Миколи нкогнто хнього брата конописця Михайла було розкрите повнстю: те, що знаменитий художник Сергй Богданенко й нок Михайло - це одна й та ж особа, вже не викликало н в кого жодних сумнвв. Але усвдомлювали це ченц незалежно один вд одного, кожен сам особисто прийшов до цього висновку, жодного слова мж ними не було мовлено на цю тему, тим паче нхто нколи й словом не натякнув про це самому брату Михайлу.

Якщо вже сутний, марнотний свт втратив такого свого громадянина, як Сергй Богданенко за його ж власною, вочевидь, доконечною потребою, то ясно, що вдбулось це з необхдност, в якй вбачалась не лише воля самого Богданенка, але й воля сильнша й вища, воля, без яко, як вдомо, й волосина з людсько голови не впаде. Отже, для сути й марнот свту цього раз назавжди зник Сергй Богданенко, а для служння Богу навчно народився брат у Христ Михайло - намагатися пддати це сумнву, чи копирсатися в цьому заради угамування сутно цкавост, було б просто великим грхом. конописець Михайло мг спокйно почуватися безповоротно прийнятим до братства, тих, хто безоглядно присвятив себе вдданому служнню Господу, нхто й нколи жодним натяком бльше не порушить його впевненого спокою у служнн Богу, нхто й нколи не пос в його душ жодного сумнву, аби не дати йому жодного приводу для озирання назад в минуле, вочевидь, дуже болюче для Михайла. Художник Богданенко назавжди помер для цього тимчасового сутного свту, але для вчного життя народився брат Михайло, якому вже не треба бльше помирати.

Так, чернець-конописець Михайло був справд тим самим малярем Сергм Богданенком, який зник безвсти т злощасно ноч в мстечку Першотравневому псля прикро пригоди з рою Федорчук, яка влаштувала тод Сергв хитромудру пастку, цлком гдну риного кумиру, росйсько мператриц Катерини Друго, пастку, в яку Сергй таки втрапив, хоча все ж йому вдалося в останню мить, можливо лише завдяки Божому провиднню, вислизнути з ц пастки, не ставши таким чином смертельним знаряддям в руках ц пдступно розбещено двчини, майже двчинки, ри Федорчук. ра Федорчук, Гриня, мстечко Першотравневе, вечр, нч...

Псля того, як вн того страшного вечора, ставши випадковим, чи може й невипадковим з огляду на вищ сили, свдком розмови Грин з рою щодо самого себе, Сергй, вражений до глибини душ, ще довго блукав околицями Першотравневого, все глибше й глибше упевнюючись у неможливост свого повернення до омряного життя разом з Оксаною - псля всього, що з ним сталося, це стало просто неможливим. А хба можливим було б для нього життя без Оксани? Ця нерозв"язна суперечнсть безперестану тягла Сергя в чорну дру чорторию вдторгнення можливост подальшого життя - н, вн цлком усвдомлював страшенну грховнсть навть само думки про самогубство, але ця диявольська спокуса одним махом позбавитися всх нерозв"язних, пекучих питань, позбавитися оцього тотального, нелюдського, нестерпного болю, що пожежею захоплював все ство, весь навколишнй свт... Одним махом! Сергй навть, збравши в кулак всю силу вол, пдйшов тод до рчки, витяг з-за поясу подарований Гринею пстолет закинув його якнайдал в рку, аби позбавити себе ц спокуси, що ставала все приваблившою й приваблившою.

Потм Сергя захопило панчне непереборне бажання ткати, ткати звдти якнайскорше, ткати якнайдал вд ри з сатанинськими мперськими деалами, вд доброго мльярдера Федорчука, мльярди якого й породжують таких, як його небога ра й батюшка Санько, ткати вд цього батюшки Санька з його облудою, ткати якнайскорше якнайдал. Якнайскорше якнайдал! Ткати! Ткати! Ткати!...

Спочатку Сергй ткав пшки, минаючи то перелски, то дороги, то залзничну колю. Потм вн хав... Поздом?... Автобусом?... Попуткою?... Вн мало що пам"ятав з того сумбуру втеч. Опам"ятався й трохи нби прийшов до тями Сергй якось одного вечора, опинившись, точнше просто усвдомивши, що вн опинився в якомусь невеликому сел. Безтямне, пдсвдоме панчне бажання втеч трохи притлумилось, з"явилось вдчуття втоми, смертельно втоми. Пройшовши вулицею села, Сергй побачив в одному з сльських дворв стареньку бабусю, яка на диво, вже вкотре за останнй час, здалась йому також схожою на його знайому Горпину Степанвну з села Веселого - Сергв навть спало на думку, що це добра встка, що взагал образ Горпини Степанвни супроводжу його, немов якась рятвна сила, виручаючи в найскрутнш хвилини, а це в свою чергу наводило на думку, що все з Сергм вдбуваться не просто так, все вдбуваться згдно з найвищим провиднням.

– Бабуню!
– обпершись на слабенький тин обйстя, окликнув Сергй бабцю мало не з останнх сил.
– Пустть, будь ласка, переночувати. Я вам за це грош заплачу, - вн опустив руку до кишен й упевнився, що в нього й справд ще грош. Вн витяг ц грош з кишен, подивився на них сам показав х бабус.

– Добривечр, - покинувши сво порання бля невеличко хатинки наблизившись до Сергя, привталась худенька, невисока, одягнена в поношен реч бабуся.

– Добрий вечр, - вдповв й Сергй.
– Я кажу, пустть мене бабуню, будь ласка, переночувати. Я вам за це грош дам, - повторив вн сво прохання, знову показуючи затиснен в руц грош.

– Переночувати, кажеш?
– бабця довго й прискпливо з нг до голови оглядала Сергя.
– Що ж, бачу людина ти не лиха, навряд чи вноч задушиш стару бабу. А якщо й задушиш, то невелика бда, я сво вже вджила, прости Господи, - перехрестилася вона.
– Можна й переночувати. Можливо мен навть не так моторошно буде сьогодн самй вноч. Що ж, заходь, переночуш. А грош забери, вони тоб ще згодяться. Тут тоб не розкшний готель. Заходь. Просто цкаво, що тебе примусило опинитися отут у нашому забитому кутку о так пор?
– запитала вона так, нби це питання було звернене не до Сергя, а до не ж само й вдповд вона на це питання не чекала жодно мит.
– То ходмо ж до хати, - кивнула вона Сергв рукою, повернулася й сама пшла до хати.