Анiта прихилилася до мами:

– Це правда: радощi були!

– От бачиш, кiзко...

Та й справдi, хiба це не радiсть - ласка Туо, його доторк i отi слова... Невже Туо полюбив її? Ну, так, вiн же й говорив про це. А може, то iз спiвчуття?

– А як мама вважає - сузiр'я Терезiв щасливе?

– Щасливе, щасливе, пустунко!
– Мама пiдвела освiтлене радiстю обличчя.
– А... вiн... пiд яким сузiр'ям народився?

– Вiн?
– Анiта випросталась. Ну, й хитрюча ж мама, хiба вiд неї можна щось утаїти?..
– Вiн, щоб знала мама, народився в сузiр'ї Лiри...

– Так, значить, сузiр'я Лiри... А в якому мiсяцi?

– Мiсяця не знаю. Вiн, бач, народився не на Землi пiд сузiр'ям Лiри, а в самому сузiр'ї...

Мама облишила газети i запитливо поглянула на дочку.

– Мамi дивно?
– нiяково усмiхнулась Анiта.
– Менi самiй не вiриться. Але вiн так твердить. Ах, коли б мама бачила, як вiн дивиться на те сузiр'я!

– Це, може, той, що пiдбили в Сахарi? Що ти носила йому книжки?

– Той самий. Чого мама так спохмурнiла?

– Ну, вiн же хворий...

– Уже видужав! Правда, його тримають в психiатричцi...

– От бачиш.

– Але хай мама не думає, що вiн божевiльний, зовсiм нi. Вони самi добре знають, що вiн цiлком здоровий. Хочуть, щоб признався... вважають шпигуном...

– Це ще гiрше, - зiтхнула мама. Помовчала, а тодi знову взяла вечiрку.
– Який же взяти йому знак зодiаку?

– Може, червневий? У червнi вiн з'явився над Сахарою.

– Нехай червень. Так... Знак Рака. Ось маєш: "Здiйснення великих задумiв натрапляє на великi перешкоди. Ризикована операцiя може закiнчитись успiшно. У сферi почуттiв можна сподiватись на взаємнiсть".

Прочитавши гороскоп, мама звеселiла.

– Непогано! I головне, бачиш, як твiй i його... збiгаються?

Анiту й саму вразив дивовижний збiг.

– Ну, добре, добре, а то мама як вiзьме собi в голову... А який вiн вольовий, коли б мама знала! Змусив сержанта пробачитись передi мною. Той грубiян дозволив собi нетактовнiсть, так вiн як подивився на нього...

Слухаючи розповiдь Анiти, мама весело смiялася, перепитувала, а в кiнцi сказала:

– Так їх i треба вчити хорошого тону!

Через деякий час знову поглянула на гороскоп. Замислено промовила:

– А що ж то воно за ризикована операцiя?

– Коли б же то знати...
– зiтхнула Анiта.
– А може, цiкавiше жити, не знаючи, що на тебе чигає завтра?

– Може, й так, - похитала головою мама.
– Дай боже, щоб усе було добре.
– Швидким жестом сухорлявої руки вона перехрестилася.

Анiта вiдчинила дверi на балкон, кiмнату виповнив притишений шум, а перед очима внизу, помiж темними стелами кипарисiв, по всьому узгiр'ю засяяли вогнi. Голубуватi, золотавi, яскравi, блiдi - все це розсипано так химерно, як зорi на небi. Моря вже не видно, за лiнiєю набережної зяє чорне провалля, неначе тут край свiту.

10

В просторому кабiнетi з широкими вiкнами, куди сержант впустив Туо, було двоє. Лисуватий чоловiк у сiрому костюмi сидiв за письмовим столом i знiчев'я крутив у пальцях щось схоже на чорну авторучку. Лiворуч вiд нього стояв Фраг, поштиво схиливши голову. Коли Туо пiдiйшов до столу, лисуватий пильно подивився на нього, поклав авторучку i запросив сiдати. Туо на мить здалося, що вiн уже десь бачив цi гострi очицi.

Фраг притишено спитав:

– Я не заважатиму розмовi?

– Навпаки, я сподiваюсь, що ви допоможете нам.

Фраг кивнув головою i сiв з лiвого боку столу, навскiс проти Туо.

– Скажiть, це ви надiслали телеграму президентовi республiки? звернувся до Туо чоловiк у сiрому.

– Так, я.

– Менi доручено вислухати вас.

– Я хотiв мати розмову з президентом.

Чоловiк у сiрому вибачливо усмiхнувся, похитав лискучою ручкою мiж пальцями:

– Президент дуже заклопотаний державними справами, прийняти вас доручено менi.

Втрутився Фраг:

– Ви повиннi усвiдомити, Туо, чи як там вас, що президент не має фiзичної можливостi порозмовляти з усiма бажаючими. Вiн не змiг би цього зробити, навiть коли б жив тисячу рокiв...

– Так, так, вiк земної людини короткий...
– замислено промовив Туо, але, наскiльки менi вiдомо, я - перший космiчний гiсть на вашiй планетi, i президент мiг би знайти хоч годину...

Фраг i чоловiк у сiрому перезирнулися. Фраг сказав йому:

– Ну от... я вас iнформував... Бачите - вiн знову за своє.

– Вважайте нашу розмову попередньою, - звернувся до Туо чоловiк у сiрому.
– Скажiть, про що б ви хотiли говорити з президентом?

– Найперше, звичайно, я хотiв би вiдрекомендуватися, розповiсти про свою мандрiвку, попросити, щоб припинили переслiдувати мене i дали можливiсть поїхати до Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, з трибуни якої я мiг би звернутися до людей Землi.