Навіть отримання бадмінтоном омріяного олімпійського статусу на той час не надто просунуло його розвиток в Україні – тим більше, що на дебютній для гри з воланом Олімпіаді 1992 у Барселоні брала участь об’єднана команда СНД, де в бадмінтоні виступали два представники Росії.

Через брак коштів і загальні організаційні негаразди для українського бадмінтону було майже втрачене покоління 1975–1979 років народження. Проте Федерація на чолі з Віктором Швачком залучала бізнесменів, на місцях також намагалися знайти ресурси, щоб організовувати змагання, проводити збори та фінансувати поїздки на закордонні турніри. І таки вдалося зберегти Україну у світовій і європейській спільноті бадмінтону.

Умови перших виїздів за кордон у ті часи були відповідними. Олена Ноздрань пригадує, як 1994 року під час поїздки до Парижу вони з партнеркою по парі Вікторією Євтушенко в номері готелю готували вечерю з привезених із собою продуктів. Для цього доводилося вмикати кип’ятильник. А коли Вікторія Євтушенко увімкнула плойку, щоб накрутити волосся, на всьому поверсі готелю вибило електрику. Найгіршим було те, що темрява спіткала спонсора поїздки української делегації в його номері у ванні ще й напідпитку – він дуже перелякався.

Конец ознакомительного фрагмента.