«Им город Харьков населен –

Он Харьковским был первым паном».

(Из предания о Харькове).

 Полтораста лет назад,

Стары люди говорят,

Подле Лопани частенько

Яков с Гапкой пел.

Гапка дочь Харька была

И красавицей слыла,

А Харько был первый житель

В Слободской стране.

Яков был Харька батрак,

Парень бойкий не дурак‚

И за то любим был Гапкой,

Словно брат родной.

Может быть, хотят друзья

Знать подробно от меня,

Что бывало Яков с Гапкой

Меж собой поют?

Вы хотите? – я готов

Рассказать вам их любовь.

Ну, так сядем у камина,

Я начну рассказ.

Чуть Харько куда уйдет

Яков с Гапкой тотчас вслед

Кинувши свою работу,

К Лопани спешат.

Там под старым дубом став,

Нежно друг друга обняв,

Грустно и почти сквозь слезы,

Жалобно поют:

ЯКОВ

Гапка, що мені робить?

Як с тобою різно жить?

Я убога сиротинка

Полюбив тебе.

А Харько, твій панотець,

Наших не сплете сердець.

Як любов мою пронюха

Лихо буде нам.

ГАПКА

Яків любий, не жалкуй,

Та Гапусю поцілуй;

Хто иміє добру душу –

Не богат хіба?

Розум має хто – здоров,

Має хто таку любов,

Як голубчик Яків має,

Чи ще не богат?

ЯКОВ

Та се так, та, не совсім

Хто багатий в світі сім,

Волів має, та корови,

Свиней, поросят…

Шапку гарну, та жупан…

Тот багатий, тот і пан

Ні, лебедеку-Гапуся,

Я не буду твій!

ГАПКА

Я розплачусь як мала…

Коли хоч, щоб я жила,

Так кажу моєму тату:

«Нехай Яків мій»!

Він за руки візьме нас…

ЯКОВ

Він Гапусі скаже: зась!

ГАПКА

Ні, сего Харько не скаже,

Любе він дочку.

ЯКОВ

Ні, Гапуся, не кажи.

Яківа побережи.

Як Харько про се прочуха,

Скаже: геть з двора!

Тогді Яків не барись,

По карася в річку лізь…

Ні, Гапуся, коли любиш,

Не кажи сего.

Будем жити як живем.

Коли можно одним днем

Заборить розлуку нашу,

То і те гаразд.

ГАПКА

Гарно, Яків, не скажу.