Настала ця лякаюча мить, вони стояли над тілом накритим простирадлом, в приміщенні було дуже холодно, і навколо була нагнітальна обстановка, дітей пробив озноб. Лікар підняв простирадло, під ним лежала вона, мама, вона немов просто спала, але… Цю біль не описати словами, коли така рідна і кохана людина лежить перед тобою мертва. Ти програєш в голові всі моменти вашого життя, і розумієш, що стільки ще не було зроблено, стільки слів не сказано. Ти не знаєш, коли таке може статися, до цього неможливо підготуватися. «Ми навіть не встигли попрощатися», ця думка болем віддалася в грудях дівчини. Думки були тільки про те, що ніколи більше не побачити її доброї посмішки, не почути її голос і дзвінкий сміх. Все зникло в одну мить, вона розридалася, так, як не плакала ніколи, вона машинально закрила очі руками, і відвернулася, а Ден вискочив у коридор, він не міг дивитися на це, на мертву мати, на ридаючу сестру, він не хотів там залишатися.

Тая не пішла за братом, у неї було багато питань, і їй потрібно було зібратися, вона повинна бути сильною, тепер вони залишилися удвох, і їй треба дбати про брата. Вона зібрала всю волю в кулак, насилу відвівши погляд від матері, вона промовила, поглянувши на лікаря, - А що з її волоссям, чому воно сиве?

– Боюся, що я не можу відповісти на це питання, у мене є припущення, але з наукової точки зору це неможливо…

– Що ви хочете цим сказати?

– Я думаю, що вона посивіла від страху, щось дійсно налякало її, це цілком могло б пояснити сиве волосся, і зупинку серця у молодої здорової жінки.

Але він не встиг сказати більше, поліцейський зміряв його поглядом, і попросив дівчину залишити цю справу їм, а після заповнення всіх паперів, відвіз їх додому.

В ту ніч у будинку панував хаос, Тая не могла прийти у себе, сльози лилися струмком, і при всьому бажанні вона просто не могла їх зупинити. При кожному шереху в будинку, вона здригалася, в надії, що це все поганий сон, і мама повернулася додому. Ден кілька годин просидів в кімнаті мами, дивлячись в одну точку, і слухаючи схлипи сестри. Вони були роздавлені, і не знали, що робити далі. Найбільше вони боялися, що цей жахливий день так і не закінчитися.

Раптово почувся шум внизу, у вхідних дверей, хтось зайшов всередину. Ден миттю прийшов у себе, і кинувся вниз. На порозі стояли його тітки і дядько, по татовій лінії, а позаду виднілось блакитне волосся Сіт. Тітонька Фіона, зі сльозами на очах, кинулася обіймати його. Вона не стала нічого говорити, вона розуміла, що ніякі слова співчуття тут не допоможуть. Сіт теж обняла його, і бігом кинулася до Таї. Вона знала, що нічим не зможе допомогти, тому просто обняла подругу, і так вони і залишилися сидіти в обнімку, заливаючись сльозами.

Такими їх застала Діана, мама Сіт, їй було боляче бачити дівчаток такими, вона сама ледве трималася, щоб не приєднатися до них, але важко зітхнувши, вона увійшла в кімнату, тримаючи у руках воду і заспокійливе.

– Випийте це, будь ласка, стане трохи легше.

Дівчата слухняно випили, і почали поступово занурюватися у глибокий сон. Потім настала повна темрява. Тая ще довго не могла зібратися з думками, поліцейські ще не раз приходили до них у будинок, і задавали питання, але нічого не пояснювали. Вона постійно прокручувала у голові цей день, стільки питань так і залишилися без відповідей. Вона не вірила, що це відбувалося з ними, все було немов у страшному кошмарі, пробудження від якого так і не настало.

– Все в порядку?
–  Від спогадів того дня Таю пробудив стривожений голос подруги.

– Я, так, пробач, давай не будемо про це, я все ще не можу повірити, що її більше немає, я все ще чекаю дзвінка від неї, а коли чую, що відкривається вхідні двері, думаю, що мама повернулася додому. Але цього ніколи більше не станеться, всередині така порожнеча…

Подруга обняла її, вона не могла вгамувати цю біль, але могла підтримати її, вони вже через багато чого пройшли разом, і вона знала, що вони завжди будуть поруч, щоб не трапилося.

***

Таісса відправилася додому, він був порожній, брат ще не повернувся, і вона вирішила побродити по будинку, оглянути все, вона сама не знала, що хоче знайти, але щось підказувало їй, куди потрібно йти. Вона стояла у двері в кімнату, з великим трудом вона змусила себе ввійти всередину, кімната матері. Там все було, як і раніше, створювалося відчуття, що нічого не відбулося, немов вона просто поїхала по роботі як звичайно.

Її речі так і висіли у шафі, а деякі залишилися кинутими на стілець біля ліжка, на письмовому столі лежали книги, блокноти, один з яких був відкритий на останньому її запису, поруч лежала ручка. Вони підтримували чистоту в її кімнаті, але руки не піднімалися прибрати речі, тому після чергового прибирання, все поверталося на свої місця. Вони розуміли, що рано чи пізно настане той день, коли потрібно буде розібрати все це, і звільнити кімнату, але не зараз. Це місце нагадувало про неї, тут навіть досі відчувався легкий запах її улюблених духів.

Тая не змогла втриматися, вона повільно спустилася по стіні на підлогу, заливаючись сльозами. Прийшовши у себе, і трохи заспокоївшись, її погляд впав під ліжко, там стояла скриня, звичайна дерев'яна нічим не примітна, але вона чомусь дуже приваблювала, немов вабила до себе. «Дивно, я її раніше тут не помічала», подумала дівчина. Вона потягнулася за нею, і коли торкнулася кришки, немов блискавка пробігла між рукою і скринею, але вона цього не помітила. Взявши важку скриню у руки, вона побачила, що вона вся була у незрозумілих ієрогліфах.