В свої двадцять сім років жінка відчувала загубленість у цьому світі, Олег був проти, щоб Оля працювала, а вона, чесно кажучи, не дуже й наполягала, не хотіла суперечок. Раніше мріяла написати книгу, стати відомою авторкою, займатися творчістю, але до хорошого швидко звикаєш, ось і принцеска звикла, гроші завжди були – чоловік давав набагато більше за потрібне. Велика, сучасна квартира в центрі міста, дорога машина на стоянці, повний холодильних різних продуктів, повна шафа речей. Елітний дитячий садок поруч, в який ходила Катруся, різні гуртки для дитини. Ще тільки за кордон не літали для повного комплекту заможного життя.

«Олю, живи і радуйся, чекай чоловіка з роботи, займайся домівкою, мільйони жінок так живуть і щасливі, – казала вона сама собі, – і не могла звикнути до такого життя». Там в рідних горах і полонинах жінка відчувала енергію в руках, щось робити, творити, збирати гроші на ремонт, писати статті. А тут все пропало, а нащо щось робити, якщо все і так є? Як молода сім'я тільки-но переїхала в велике місто, все було новим та цікавим. Інколи ходили в кіно та кафе, бувало, гуляли в торгових центрах, насолоджувались всім. Але саме зараз коли на вулиці стояла пізня весна, і Ольга зрозуміла, якщо вони с Катрусею не поїдуть хоть на якийсь час в рідні гори та полонини, діла не буде.

– Олю, вибач мене що не приділяю вам з Катрусею належної уваги, – відповів серйозно Олег, – можливо я не найкращий чоловік та батько, але дуже вас люблю.

– І я тебе люблю, – відповіла Ольга, – але у мене таке відчуття, що конче треба їхати. Не хвилюйся, ми впораємося з Катрусею.

– Давай я відвезу вас, – запропонував чоловік і вже в очах своєї принцеси побачив заперечення.

– Ні, ні що ти! – почала Ольга, – ми спокійно доїдемо в комфортабельному автобусі, розумієш, три години висидіти в машині дуже складно, хоч і в такій комфортній, як твоя. Жінці хотілось тої самостійності, що була раніше там в селі.

– Олю, а в чому різниця? – не міг зрозуміти логіки дружини чоловік, – в машині значить складно, а в автобусі ні.

– В атобусі можна встати, розминути ноги, зробити декілька кроків, – почала перераховувати принцеска і вже тихенько підійшла до свого принца і міцно обійняла аби тільки перевести тему.

– Я буду сумувати, – прошепотіла Ольга і зрозуміла, що дійсно буде сумувати по ніжним рукам, добрим очам чоловіка. Звісно, ще з першої зустрічі вона побачила і непростий характер Несмітного і його деяку властність, і бажання все контролювати, напевне, сама ця мужність і відповідальність зіграли велику роль у виборі самотньої жінки з дитиною поїхати в місто разом з ним.

– Я також, – сказав Олег та з ніжністю поцілував свою персональну принцеску. Він прекрасно зрозумів маленьку хитрість дружини, але не став наполягати, знаючи характер жінки. А сперечатись через такі дрібниці напередодні від’їзду не хотілось. Олег Несмітний мав сильний характер, справедливі погляди на життя і залізну волю, на роботі його накази виконували без запитань, навіть начальник охорони, колишній силовик Петро Миколайович часом побоювався директора. Тому й досі заможний чоловік їздив без охорони, яка йому потрібна за статусом. Не хотів Олег оцих непотрібних привілегій, він вважав, якщо щось має статися, то воно станеться як і зі звичайною людиною, так і з заможною.

Ніжна і тендітна Оля стала персональною слабкістю Олега і він конче не хотів їх відпускати, але знав: принцесу не втримати нічим, окрім щирого кохання і поважного ставлення. Тож, зібравши трохи речей, Ольга с Катрусею рушили на Батьківщину в рідні гори й полонини, де знаходиться невеличке село Синєгір. Олег вивіз їх на автостанцію, посадив в комфортабельний автобус, міцно поцілував доньку та дружину і відправився на роботу.

Ольга с посмішкою дивилася за вікно, особливо радісно ставало їй, коли міські висотки потихеньку зникали з горизонту, уступаючи місце лісам, полям, селам.

– Матусю, чи довго нам їхати? – запитала трохи втомлена Катруся і ще дужче притулилась до Ольги. Дівчинка була, дійснао, рада від'їзду з великого міста. Хоча Ольга не казала, на скільки днів чи тижнів вони їдуть, бо сама не знала.

– Ні, доню, – відповіла мама, – залишилося зовсім трошки. Йди-но до мене на руки, так буде зручніше. Катруся з радістю опинилися в маминих руках, хоч їй вже було чотири рочки, вона так само, як і раніше любила обійми.

– Мамо, а Олег до нас приїде?

– Звичайно! Тільки-но закінчить важливі справи на фірмі і обов'язково приїде, – відповіла Ольга і всієї душею повірила, що так і буде.

– Це добре, – відповіла Катруся і позіхнула, – я буду за ним сумувати. Дівчинка потихеньку закрила оченята. Своєю турботою і любов’ю Олег зайняв велике місце в маленькому сердечку. Ольга із ніжністю гладила шовкове волосся донечки і оберігала її солодкий сон. Через декілька годин комфортабельний автобус завернув в село Синєгір, це була кінцева зупинка, і з пасажирів залишились тільки Ольга з Катрусею.