Невдовзi халiфовi захотiлося халви, i в ту ж мить вiн побачив на розi продавчиню халви, що стояла над невеличким багаттячком.

А що халiфи не звикли стримувати свої бажання, то Гарун аль Рашiд i без грошей доп'яв собi халви. Проходячи повз продавчиню, вiн нишком кинув у вогонь шкаралупи каштанiв, i вони затрiскотiли та зашкварчали у вогнi, так що продавчиня злякано вiдскочила i втупилась у розпломенiлий вогонь.

Ту мить халiф використав, щоб хутенько вiдломити собi шматок халви. Вiн сховав її пiд полу й достойно попростував далi, не давши нiчого взнаки.

Та вийнявши трохи далi халву з-пiд поли, вiн помiтив, що, крадучи її, загубив коштовного кинджала, i промурмотiв: "Дорогенька ж халва!"

Ще трохи перегодя йому захотiлося вишень. А що халiфи не звикли стримувати свої бажання, то Гарун аль Рашiд i без грошей доп'яв свої вишнi. Вiн повiльно почовгав у темний завулок, нiби випадково пройшов попiд огорожею чийогось садка й мимохiдь нарвав з гiлки жменю вишень, їх вiн теж сховав пiд полу.

Та коли почав їсти вишнi, то помiтив, що, крадучи їх, згубив з вуха коштовну сережку, i промурмотiв: "Дорогенькi ж вишнi!"

Наступного дня, коли халiф у всiй пишнотi знову сидiв у своєму палацi, вiн оголосив через оповiсникiв, що загубив персня, кинджал i сережку й обiцяє велику винагороду тим, хто їх знайде. Вiн сподiвався, що прийдуть продавець каштанiв, продавчиня халви та власник садка i вiн таким чином зможе вiдшкодувати їм за вкрадене. Але нiхто з них не прийшов. А коштовностi аж через кiлька тижнiв знайшли в помешканнi одного молодого голяра, якого зразу ж привели в кайданах до халiфа.

"Як опинились у тебе мої коштовностi?" -- загримiв халiф на голяра.

"Простiть менi, володарю всiх правовiрних, -- вiдповiв юнак, не пiдводячи очей.
– - Я взяв їх у вас для вашого ж добра".

Почувши таку вiдповiдь, понiмiли всi придворнi, а насамперед сам халiф.

"Поясни краще, хлопче!" -- зажадав вiн.

"Знайте ж, великий халiфе, що персня я зняв з вашого пальця коло продавця каштанiв, щоб ви не зачепилися ним i не виказали себе!"

I знову придворнi подивувались вiдповiдi. Тiльки халiф не здивувався. Вiн навiть усмiхнувся.

А голяр вiв далi:

"Кинджала, о володарю всiх правовiрних, я взяв у вас коло продавчинi халви. Як легко мiг би вiн стукнутись об залiзний столик i виказати вас!"

"А як же було з сережкою, пане?"

Придворнi здивувалися, що халiф назвав простого голяра паном.

А юнак сказав:

"Сережку, о великий халiфе, 'я мусив узяти у вас коло вишневого садка, а то ви зачепились би нею за гiлку й розiрвали б вухо".

На тi слова придворнi зачудовано похитали головами. А Гарун аль Рашiд пiдвiвся, власноручно зняв з голяра кайдани й сказав:

"Коли ви зробили все це задля мого добра, то ви вiльнi, майстре. Але вiдкрийте менi ще одне: як це так вийшло, що я вас не бачив?"

"А я йшов у вашiй тiнi, о владарю! Так мене навчено. Бо нашого ремесла теж треба вчитись, i потрiбнi тривалi вправи, поки дiйдеш у тому до майстерностi!"

"Оскiльки тої ночi я не бачив вас i не чув, то ви справдi майстер... голяр!
– - гукнув халiф, зиркнувши скоса на своїх придворних.
– - Тож iдiть додому й вiзьмiть мої коштовностi як подарунки. Але пильнуйте свого язика, а живiть надалi тiльки з голярства. А як менi колись буде на щось потрiбне ваше мистецтво, я згадаю про вас! Аллах нехай буде з вами!"

"Аллах благослови Гаруна аль Рашiда, володаря всiх правовiрних!" -- швидко вклонившися, вiдповiв молодий голяр. А потiм без перешкод покинув палац, узявши з собою персня, кинджал i сережку халiфа.

Придворнi зчудовано спитали:

"Чому, о великий халiфе, ви явили цьому злодюжцi-голяревi таку честь?"

"Тому що злодiй не може бути суддею над злодiєм!
– - вiдказав халiф.
– - I тому, що вiн має хист, який дивує мене!"

Слухачi на iскiбському базарi анi разу не перебили оповiдача Юсуфа Багдадця, поки вiн говорив. Вони притихли, наче розбiйники в кущах, що чигають на купця. А тепер гучно заплескали в долонi й сказали:

"Справдi, незвичайна iсторiя про злодiя! Ти чудово розважив нас!"

I рушили геть, не давши йому жодного пiастра.

I тодi Юсуф Багдадець вигукнув:

"Любi друзi, коли ви не платите оповiдачевi, то йому доводиться перемiнити ремесло й стати злодiєм. Але ж хiба не шкода позбутись оповiдача -- i ваших коштовних табакерок? Тож подумайте, кого ви волiєте мати в менi: оповiдача чи злодiя?"

I тодi багато людей справдi помiтили, що в них iз кишень викрадено розкiшно оздобленi табакерки. Вони недовiрливо перезирнулися, потiм раптом збагнули, хто їх обiкрав, i почали реготати так гучно, що смiх той долинув аж нагору, до Циганського мiста.