Тiмове серце закалатало, коли вiн почув тi слова. Але вiн стояв тихо, не ворухнувся.

А Крешимир провадив далi:

– Я дiзнаюся, що ви виманили в цього хлопця! Я за ним стежу вже чотири роки, i менi нелегко було влаштуватися стюардом на цьому пароплавi. Але тепер...

Баронiв голос перебив Крешимира:

– Тепер я вам, коли хочете, дам iще мiльйон! Цього разу готiвкою, з рук у руки!

– Нi, бароне, цього разу сила моя!
– Крешимир говорив дуже помiрковано.
– Я можу використати те, що знаю, в три способи: або забрати вiд вас свої очi, або взяти мiльйон, або - i це, мабуть, не найгiрше - примусити вас розiрвати вашу угоду з цим хлопцем, хоч я й не знаю, яка та угода.

Тiм притис у темрявi кулак до рота, щоб не виказати себе стогоном. Якусь хвилину було тихо. Потiм знову почувся баронiв голос:

– Мої справи з хлопцем вас не обходять. Та коли вам такi потрiбнi вашi очi, я згоден на певних умовах... Крешимир перебив його, аж задихаючись:

– Авжеж, бароне, менi потрiбнi мої очi! Мої давнi лагiднi, дурнi коров'ячi очi! Вони менi милiшi за всi скарби свiту, хоч ви того, може, нiколи не зрозумiєте!

– Так, я нiколи цього не зрозумiю, - пiдтвердив баронiв голос. I все ж я на певних умовах згоден розiрвати нашу угоду. Гляньте, будь ласка, на себе в оце дзеркальце.

Настала тиша, така, що чутно було, як б'ється серце. Тiм аж упрiв вiд хвилювання, в яке вкинула його та розмова, й вiд зусиль триматися тихо.

Нарештi вiн почув Крешимирiв шепiт:

– Мої очi! В мене! Знов!

– А тепер мої умови, - сказав барон.

Але Тiм тих умов уже не почув. Крешимир повернув собi свої очi, а його Тiмiв давнiй утрачений дитячий смiх був так близько, ось, рукою досягти! Той смiх, що його Тiм прагнув понад усе на свiтi!

Хлопець не мiг бiльше стримуватися. Вiн кинувся вперед i закричав:

– Вiддайте менi мiй...

Але перечепився об бухту линви, вдарився головою об нiс шлюпки й гримнувся на палубу непритомний.

Дванадцятий аркуш

КРЕШИМИР

Тiм розплющив очi. В круглому iлюмiнаторi перед ним танцювала вгору i вниз червоняста зiрка - лихе вогнисте око Марса. Хлопець лежав на верхнiй койцi в їхнiй iз стюардом каютi. Над Атлантичним океаном сiрiв свiтанок.

Унизу в каютi хтось товкся. Тiм повернув голову й побачив Крешимира. Стюард теж якраз повернув голову до нього й погляди їхнi зустрiлись. У тьмяному свiтлi Крешимирового нiчника Тiм побачив, що в стюарда вже iншi очi - карi, лагiднi.

– Ну, синку, як ти себе почуваєш?
– приязно спитав Крешимир.

Тiм iще не очутився як слiд. Вiн не пам'ятав, як опинився тут.

А цей Крешимир, що заговорив до нього, був зовсiм не такий, як той, що йому Тiм допомагав у їдальнi, а куди спокiйнiший i приязнiший.

Стюард пiдiйшов до койки.

– Тобi вже краще, синку?

Аж тодi в Тiмовiй головi помалу зринули всi подiї минулого вечора: голоси перед дверима до камбуза, розмова за шлюпкою, його власний крик i падiння.

– А де барон?
– спитав вiн.

– Не знаю, Тiме. На суднi його вже нема. Але скажи менi, ти нас учора ввечерi пiдслухав?

Хлопець на койцi кивнув головою.

– Я такий радий, що ви знову маєте свої очi, пане Крешимир!

– А ти, Тiме? Що ти хотiв забрати назад у барона?

– Мiй...
– Тiм затнувся. Йому пригадалась угода, й вiн стис губи.

Крешимир враз ляснув себе долонею по лобi й вигукнув:

– I як я досi не здогадався! Адже цей вельмишановний шахрай смiявсь, наче мале хлоп'я. Тож-то я й вiдчув у ньому щось чуже, таке, що не пасує до нього. Тепер вже я знаю! То був його смiх! Чи то пак, - Крешимир глянув Тiмовi просто в вiчi, - твiй смiх!

– Я вам цього не казав!
– скрикнув Тiм.
– Чи, може... вчора ввечерi й про те кричав?..

– Нi, Тiме, ти не встиг. I, мабуть, це твоє щастя. Я ж знаю тi пункти про мовчанку в барокових угодах. Заспокойся, ти нiчого вчора не сказав.

Однак Тiм не дуже заспокоївся. Йому треба було негайно ж перевiрити, чи дiйсна ще його угода. "Треба забитись iз Крешимиром об, заклад про щось зовсiм неймовiрне", - надумав вiн i хотiв був устати з койки, але тiльки-но звiвся, як у очах йому потемнiло, заболiла голова, кров загупала в скронi, i вiн знову впав на подушку.

Крешимир подав йому склянку води й таблетку, наготовану заздалегiдь.

– Випий оце, Тiме. I полеж сьогоднi. До завтра все минеться. Наш стерничий - а вiн колись був санiтаром - каже, що ти тiльки гулю собi набив.

Тiм слухняно ковтнув таблетку, думаючи, про що б його забитись iз Крешимиром. А надумавши, знову завiв мову про барона, бо заклад той стосувався саме його.

– А яку умову поставив вам барон, пане Крешимире? Цебто вчора ввечерi, як вiддавав вам вашi очi?

– А нiякої!
– засмiявся Крешимир.
– Коли ти закричав i гепнувся на палубу, надбiгли матроси, i барон сховався в затiнок вiд шлюпки. Я тодi шепнув йому: "Або я одержу свої очi без жодної умови, або ж я все розкажу оцим хлопцям!"