З парторгом ще звечора домовилися, що всі свідки будуть викликані до контори. На місцеве населення це повинно справити враження не менше, ніж повістка до міліції - прості люди зовсім не часто бувають у начальства.

Скориставшись тим, що Микола Пилипович відійшов від столу, парторг усе-таки не втримався. Він видобув дрючка зі схованки і став крутити в руках, уважно розглядаючи.

–  Ну-у… - з докором сказав майор.

Парторг підняв очі:

–  А тут кров.

–  Сотрясєніє мозга.
– Лаконічна відповідь демонструвала весь спектр невдоволення.
– Дай сюда!

Він знову сховав знаряддя злочину під столом і красномовно вказав компаньйону на стільця біля вікна:

–  Сидіть будеш тут.

–  Нема питань.
– Господар кабінету слухняно вмостився на незвичному для себе місці, трохи пововтузився для зручності, а втім, не зміг себе стримати.
– А чого все-таки не можна, якщо там відбитків пальців нема?

–  Психологія.
– Майор всівся б іля столу і владно постукав по обшарпаній але міцній дерев’яній поверхні.
– Ми і самі довжні думать, шо там пальці. Тогда допрашуємий нам повірить. Ясно?

Парторг з готовністю кивнув.

–  Ну от і добре. Хто там перший?

–  Щіборщ.

–  Хто-хто?

–  Ну Микола, тракторист з хуторів.
– Парторг визирнув у вікно.
– Оно іде.

–  А-а, - протягнув майор розуміюче.
– А як ти на нього сказав?

–  Щіборщ. Це у нього прізвище таке.

–  Серйозно?

Парторг мовчки посміхнувся. А Микола Пилипович, не зрозумівши виразу хитрої фізіономії співрозмовника, ще раз уточнив про всяк випадок:

–  Він прямо у паспорті Щі-Борщ?

–  У нього і батько Щіборщ, і мати Щіборщ. І теж у паспорті.

–  Обалдєть.

–  Можна?
– На порозі кабінету стояв здоровезний парубок з похмурим обличчям. Він не лишав жодного сумніву щодо своєї професії. Траторист і є.

–  Заходь, - посміхнувся від вікна парторг, але, побачивши лютий погляд Миколи Пилиповича, одразу змінив інтонацію.
– Ти чого на порозі стовбичиш?

Хлопець нерішуче перетнув кімнату і зупинився біля столу.

–  Сідай.

Ще звечора компаньйони запланували проводити допит на двох. Парторг зі своєї позиції повинен був офіційно наїжджати, а майор фіксувати дрібні реакції та вистрілювати несподіваними запитаннями. Але колега з самого початку вибрав неправильний тон, і тепер уже Миколі Пилиповичу довелося брати гру на себе.

–  Як твоє прізвище?

Хлопець як раз почав вмощуватися на хиткому стільці і питання застало його зненацька. Так і не торкнувшись сидіння, він завмер з напівзігнутими ногами.

–  Га?

–  Прізвище.

Здоровезний хлопець безпомічно озирнувся на парторга, а той кивнув головою і підморгнув для бадьорості:

–  Скажи, як тебе кличуть.

–  Микола.
– Він так і не сів, зависнувши у повітрі на півзігнутих.

Майор зрозумів, що свідок увійшов у ступор.

–  Сідай. А мене теж Миколою кличуть. Микола Пилипович.

Стілець жалібно зарипів під кремезним тілом. На авансцену розмови, як і планувалося, виступив парторг.

–  Розкажи нам, що там на танцях сталося. Люди до нас у гості приїхали, а ви їх так зустрічаєте.

Хлопець похнюпився, а Микола Пилипович, у свою чергу, вступив до розмови:

–  Що він тобі здєлав? За шо ти його бив?

–  Я не бив, - похмуро прогудів парубок, не піднімаючи голови.

–  А хто?

Швидке запитання було розраховане на швидку відповідь, але це був зовсім не той випадок. У кабінеті запала тиша.

–  Ми знаємо, що це не ти.
– Перервав паузу партійний бог.
– Тебе хлопці попросили?

Кострубата голова схилилася ще нижче.

Микола Пилипович перезирнувся з парторгом. Той заспокійливо підморгнув.

–  От ти мовчиш, Кольку з Віталькою захищаєш. А вони все на тебе говорять…

–  Я не бив, - уперто прогудів хлопець.

–  Ну це ми бистро установім.
– Микола Пилипович витяг з під столу речовий доказ і сунув прямо під носа підозрюваному.
– Оцим?

Каламутний погляд відірвався від столу. Хлопець байдуже огледів дрючок, а майор повів далі, намагаючись зазирнути у самісіньку трактористову голову:

–  Тут пальці остались. Того, хто бив. Ми в міліцію оддамо, там експерти бистро всьо узнают. Іще на порозі побачивши величезну кострубату фігуру, Микола Пилипович зрозумів, що це не той, кого вони шукають. Такий би розмахнувся і вдарив, як дрова рубають. До того ж з його ходою тихенько підкрастися до професіонала навряд чи вдасться.

Дещо загальмована поведінка підозрюваного підтверджувала попередні висновки, і майор вирішив змінити напрямок допиту.

–  А еті, Колька і Віталька, шо вони говорили?