–  Ага, і ви за ето його по головє.

Хлопець підскочив зі стільця.

–  Це не ми. Він каже, давайте битися, а ми не схотіли. Тоді він пішов танцювати. І все.

–  А потом ви підождали, пока танці закончаться, підкралися ззаді і дали йому по головє.
– Майор форсував голос. Це повинно було завести емоційного хлопця.

–  Ніхто його не чіпав.

–  А ето што?
– Майор видобув з-під столу на поверхню свого головного козиря.

–  Там відбитки пальців, у районі міліція швидко все розшифрує, - радісно додав парторг.

Хлопець, усе ще стоячи, закліпав очима.

–  Яких пальців?

Майор взяв хлопцеве обличчя в перехрестя свого лазерного погляду.

–  Цьою штукою ти ілі хтось із твоїх дружков вдарили Петра ззаді по головє. А хто з вас це здєлав, покаже експертиза, бо тут остались ваші пальці.

–  Якого Петра?
– Хлопець знову кліпнув очима.

Він мав жваві реакції, тому за виразом обличчя дуже легко читалася вся гама почуттів, навіяних звинуваченнями, а також появою на сцені знаряддя злочину.

–  Той, которого ви побили. Його Петром звать, - з цими словами Микола Пилипович поклав свою важку руку на хлопцеве плече і силою усадовив його на стільця.

Рівно за мить той знову звівся на рівні.

–  Не били ми нікого! Ми коли вийшли, він уже лежав. Ми виходили, як музика закінчилася. А він уже лежав під клубом. Я не знаю, хто це його.
– І ви, звичайно, лежачого ногами… - включився в розмову парторг.

Хлопець знітився. Він опустив очі та пробубнів під носа:

–  Ми його не били.

Парторг зіщулився уїдливо:

–  А хто ж це його так відмолотив? Га?

–  Я не бачив, - під носа пробурчав парубок, і раптом підняв голову та втупив нахабні очі прямо в обличчя парторга.
– Не бачив я!

Тут уже майор підключився зі свого боку:

–  А ета Наталка, вона шо тобі жена чи полюбовніца, шо ти за неї людину чуть не убив?

–  Люблю я її.

–  А она?

В останнє питання майор вклав усю їдь, на яку був здатен, і хлопець зрізався. Він знову опустив очі додолу і замовк.

–  Не дає.
– Жорстко резюмував майор. Потім трохи помовчав, щоб підкреслити значущість своєї фрази.
– І не дасть. Нікагда. Потому шо ти лежачого ногами бйош. Кого на танцях бачив?

–  Кого?
– не зрозумів хлопець.

–  Ну чужих, кого-то, хто на танці не ходить обично.

–  Там всі свої були. Хто завжди ходить.
– І цей нікого не бачив, - підсумував парторг.

Почувши його, хлопець знову люто ощирився. Певно, мав зуба на сільське начальство.

Микола Пилипович перебрав ініціативу на себе, щоб не збільшувати напругу.

–  А діда Юхима бачив?

–  На танцях?
– вирячився хлопець. Певно, вирішив, що з ним жартують.

–  Можеш буть свободний.
– Майор авторитетно ляснув долонею по столу.
– Слідуючого позови.

Тим часом за вікном чорні хмари окупували все небо до обрію. Вітер рвав листя з дерев, і парторг взявся закривати вікна, щоб раптова злива не завдала шкоди службовому приміщенню.

Наступним до кабінету ввійшов зовсім молодий хлопчина, мабуть, іще школяр. Парторг не встиг впоратися з кватирками, а Микола Пилипович уже видобув на поверхню свого дрючка.

–  Твоїх рук дєло?

Парубок вирячився, явно не зрозумівши, про що йдеться. А парторг, вочевидь запереживавши, що починають без нього, навіть не повертаючись на місце, знову завів свою шарманку:

–  Що ж ви так? Людина до нас в гості приїхала, а ви…

Микола Пилипович люто зиркнув на партнера, але той нічого не помітив.

–  Ти ж до інституту вступати збираєшся. Думаєш, справа в міліції тобі допоможе?

Парубок похнюпився.

–  Я його тільки один раз ударив.

–  Ага, - зрадів Микола Пилипович і з натяком показав на дрючка, та хлопець заперечливо похитав головою.

–  Ні. Ногою.

–  А хто його з ног збіл?

Хлопець знизав плечима.

–  Ми коли з танців виходили, він уже лежав. Непритомний. Ну Колька з Миколою взялися його ногами бити, а потім з мене сміятися почали. Що я злякався. Ну я і ударив.

Цей був явно слабший за своїх товаришів. Він розколовся одразу і, здається, говорив правду. Отож картина події складалася повністю.

–  За шо же ти його ударив?

–  А чого він? То з Леською танцює, то з Наталкою. Кому таке сподобається?