– Еге ж, упирець боятися! Аж йому жижки тремтять! – утрутився Тирулега. – Й голубчик Кручек узяти… розумна-вивід?

– Умовивід?

– О! Точно! Розумувивід: із цей снулль треба зілля варити. Людина зілля пий, живіт натирай, у помешканні бризкай. Упирець така людина, як вогонь, боятися. До житла близько не підходь!

– Але ж він отруйний!

Фортунат скосив око на мухомора з мацаками. Той зацьковано згорнувся клубком у райдужній клітці. Снулль аж лиснів від гидоти, що сочилася з пор та бородавок.

– Його отрута летка, – не забарився з відповіддю доцент. – При належній термічній обробці…

– Голубчик Кручек і старий Ікер придумати! Ми інкубоніс варити в окріп. Разом із цибулею-порей. Цибулин викидати, вода зливати, знову варити. Поки цибулин синій – далі варити. Цибулин приємний колір – сушити, дрібнити варений снулль, на порошок товкти. Отрута більше ні, а упирець тремтіти жижки зі страху!

Старий аж сяяв од задоволеної посмішки.

– Коштовний зілля робити! Багато грошей брати в обоє рук! Старий Ікер ділитися процентом зі голубчик Кручек. Голубчик Кручек розумний дуже. Він за великий мудрість третину забирати…

– …ми стоїмо на порозі підтвердження дослідним шляхом теорії циклічного розвитку некорінних інферналів! Крім того, викрадення снулля, напевно, спричиняє тимчасову деградацію вампіра. Ти – мисливець, ти повинен розуміти! Небезпечного й сильного упиря тепер можна банально «опустити» за шкалою Тремменса, викравши його персонального снулля! А потім, ослабленого, ліквідувати або винести догану…

– …крамниці скрізь відкривай. У крамницях торгуй, ліверант бери!..

– Жаль, що фон Тирле так болісно сприйняв порушену тобою тему. Так, це є непрямим доказом, але ми маємо потребу в прямих свідченнях. Думаю, якщо залучити середньої сили психею-найманку, його пощастить розговорити…

«Психея-найманка? Мудрагель ти, друже дитинства! Саме в такій ролі я й виступав минулої ночі. Хто б міг подумати?..»

– Добродії! Ви мене чуєте?!

Дослідники прикусили язики.

– Усе це чудово. І теорія, і практика, і майбутні прибутки. Однак я змушений вас розчарувати. Фон Тирле бажає повернути свого снулля. Я дав йому слово відпустити на волю цього летючого мухомора. Сьогодні ж.

– Упирець хотіти возвернуть кошмар? – украй здивувався Тирулега. – Навіщо?!

– Не хоче, а палко бажає. Матті, він фактично підтвердив твої висновки. Я потім розповім. Фон Тирле надзвичайно цінує пекло, в якому перебуває щодня. Вибачте мені, пане Тирулега. Напевно, я не мав права все вирішувати самодин. Але ж ви збиралися знищити здобич…

Старий сумно зітхнув.

– Я розуміти. Якщо йому снулль доконечно потрібний – я випускати.

– Нічого, ви інших наловите, – підбадьорив морфініта Кручек. – У місті розважається безліч вампірів. Ходи собі від світання до смеркання та й лови сачком…

– Інший снулль ловити, виходить, інший упирець мучити, – заперечив старий. – Кепсько. Душа в мене болів.

– Так це ж упирі! Кровосмоки! Чого їх жаліти?!

– Еге ж. А душа все одно болів.

– Людям користь буде! Ще й грошей заробите. Ви ж хотіли розбагатіти?

– Так воно-то так. Ваша правда є… – непевно вимовив старий.

Він задумався й підбив підсумок:

– Але цей погань таки випускай треба.

– Постривайте! Фон Тирле дуже просив показати йому снулля перед звільненням. Він його жодного разу не бачив. Ми домовилися зустрітися біля склепу, перед світанком.

Збуджений теоретик по-юначому підхопився.

– Я обов’язково повинен при цьому бути! Ходімо мерщій!

– Гаразд, – кивнув лагідний морфініт. – Старий Ікер іти разом із голубчики, нести снулль. Тільки капелюха надіти й мурашиний сік узяти. Коли такий злющий снулль нести – мурашиний сік ой як потрібен…

* * *

– Ну, то де він?

Цвинтар потопав у тумані. Все навколо залило вівсяним киселем. Немов ранні пташинки потрапили в Простір Між Світами, в Царину Розподільчої Імли. Рукотворними стрімчаками стирчали верхівки надгробків і пам’ятників. За десять кроків темніла кам’яна брила склепу – житла Реджинальда фон Тирле.

Вампір не квапився вийти.

Досвіток – смутний час доби. Нічна темінь порідшала, витончилася, зробилася хиткою й оманливою. Місяць сховався на спочинок, зірки згасли, а сонце не поспішає викотитися зза обрію. Обриси предметів зливаються в сіру каламуть; вона насувається брижами, задурманюючи зір.

А тут ще безсонна ніч, очі злипаються…

Венатор мазнув долонею по мокрому від роси листю упокійника. Провів по обличчю, стираючи сонний одур. Поруч мерзлякувато пересмикнув широкими плечима приват-демонолог. Начебто й літо в розпалі, а вогко, гнітюче, дрижаки діймають. Ловець снуллів присів навпочіпки у вузькій ущелині між двома меморіальними стелами. Його чорний капелюх плавав на поверхні мрячної сутіні.

Старому було якось не по собі, але він кріпився.

– Він боїться. Хоче побачити снулля, але не може перебороти страх.