Ні, кричати барон не збирався. Найближчим часом він мав намір бути взірцем гідності і діяти з неквапливістю істинного аристократа. Наприклад, повільно спуститися з пагорба, з величною грацією наблизитися до добродіїв лицарів Ранкової Зорі та затримати їх за звинуваченням у організації замаху на самих себе. А також у дрібному хуліганстві з далекосяжними наслідками. Після чого піддати затриманих спершу сімейному суду честі, а згодом…

На жаль, планам Конрада не судилося втілитися в життя.

Доля вже вийняла з-за пазухи дулю завбільшки як Чурих.

* * *

Анрі слухала, розуміючи, що таких збігів не буває.

Досвід мантиси говорив, що збігів не буває взагалі, а особливо – випадкових. Буває лише сліпота, коли ти не в змозі відстежити тонких зв'язків між подіями та фактами, розкиданими хитрункою-долею, плутаючись у них, як щиглик у сильці. Досвід вігіли – чистий практик – переводив розмову у сферу слідства, попереджаючи: гросмейстер Ефраїм міг торкнутися слизької теми з таємною, лише йому відомою метою.

Стареча балакучість?

Чи тонкий натяк на поінформованість у «Справі про зниклих квесторів»?

Грос виявився чудовим оповідачем. Вслід за його словами уява жваво домальовувала картинку: хлопчисько-чарівник мліє від захвату, перебуваючи поруч із видатними людьми сучасності – мудрець-батько, аристократ-герцог, геній-магістр. Його високість щасливий подвійно: він не розуміє нічого з хитромудрих одкровень генія і купається в блаженному нерозумінні, немов в ароматній ванні. Так буває: скарбниця, кордони, політика, альянси-мезальянси, сварлива дружина… І раптом відкриття іншого життя, без скарбниці, кордонів і політики, життя чуже, недоступне й загадкове. Доторкнутися до чуда – вже щастя. Маг Бруно Клофелінг задоволений: тут, у цитаделі, не треба влаштовувати щоденний балаган зі столовертінням і викликом духів. А Хендрик Високосний, магістр свіженького, ще гарячого Ордену Зорі, годинами викладає запаморочливі теорії, після довгої самотності радіючи присутності слухачів, вдячних і чуйних.

Троє в Цитаделі, не рахуючи юнака Ефраїма.

Лицарі Ордену, пустоголові забіяки, вже точно не рахуються.

– Магістр… е-е… Хендрик цілковито поринув у дослідження. Манія особливого роду, якщо завгодно. Іноді я думаю, що це він заразив мене своїм інтересом – таке жагуче захоплення передається навколишнім. У тому всьому крилася смішна трагічність: Хендрик Високосний створював теорію «омфалосів», які лежать в основі особистісного мікрокосму і впливають на багатобарвність зовнішньої оболонки…

– «Омфалоси»?

Вігіла знала значення древнього слова. Омфалосами гео-манти називали священні місця, центри космічних вібрацій мани, де зазвичай зводили храми. Саме тому Орден Зорі позначив артефакт, що переходить із рук до рук, як «омфалос», намагаючись тим самим підняти його значення в очах оточення. Але гросмейстер Ефраїм, згадуючи небіжчика-магістра, мав на увазі під омфалосами щось інше, що не має стосунку до гео-мантії.

– Цим словом Хендрик… гм… Високосний визначав приховану суть людини. Якщо завгодно, ткацьку майстерню, звідки беруть початок всі нитки тіні, імені та духу. Любонько, чарівники з могутнім резервом мани, подібні нам, зламують будь-яке явище, як загарбники ламають тараном браму фортеці. Ми йдемо ззовні всередину, переборюючи опір кожного захисного рубежу. В цьому наша сила – і наша слабкість. Семанти, слабкі й тендітні, діють інакше. Вони йдуть на дно, у серцевину – в пуповину! – і потім, по ниточках, зв'язках і значеннях, вибираються назовні. їм не до снаги розбити вщент загороджувальний загін списоносців, не рознести на друзки браму й не прорватися у вежу. Але вони відразу опиняються в цитаделі – в затишному льоху із запасом продовольства або в нужнику на задвірках… У цьому їхня слабкість – і їхня сила. Отож, магістр… е-е… ну, словом, магістр стверджував, що бачить омфалос людини, пуповину особистості, як комірку із трьома бабусями-ткалями. І нитки в цих ткаль двох кольорів: чорного і білого. Далі починається чиста теорія, і я не хочу мучити вас розумуваннями давно минулих днів.

– Ви говорили про смішну трагічність…

– А хіба це не трагікомедія? Хендрик Високосний з насолодою теоретизував, а Губерт Раптовий з іще більшою насолодою бурхливо втілював теорію в реальність. Так, як це може зробити навіжений, поривчастий, простакуватий, але щирий вельможа. Орден Зорі, чорно-білі лицарі, кумедні турніри – пізніше, по смерті герцога, вони трансформувалися в не менш кумедні квести… Двобарвність чистих начал обернулася двобарвністю плащів, ідеали – грою у війну; «омфалоси», зерна особистості, втілилися в безглуздому Пупі Землі. Можливо, передбачення цього й призвело… м-м… магістра до фатального кроку з балкона. Хоча я думаю, що Хендрику допомогли зійти вниз, за поруччя. Є багато підступних способів, а семанти – найслабші маги на світі, вони не вміють опиратися чи запобігати.

– Ви гадаєте, смерть магістра – результат замаху? Хто міг бажати смерті безневинному теоретикові? Знаючи, що цим викличе на себе гнів і помсту всесильного герцога…

– Хто? Наприклад, герцогиня. Флора д'Естрем'єр не зупинилася б перед убивством, якби це несло вигоду. Найняти вмілого кобника-аконіта, замовити отруту, від якої в людини, що стоїть біля поруччя балкона, виникне, скажімо, нудота й непереборне бажання нахилитися вперед, полегшуючи шлунок… Я не майстер отрут, але за наявності часу й бажання без особливих зусиль підібрав би відповідні компоненти.

Перш ніж допити кубок і піти спати, гросмейстер Ефраїм сказав дивну річ. Принаймні, Анрі не вловила зв'язку між оповіддю про омфалічні теорії та фінальною реплікою некроманта:

– Ці події, любонько, і призвели до того, що я зацікавився некромальною родопоміччю. Так, у людській долі трапляються дивні казуси. Хендрик Високосний падає з балкона, сам або за допомогою доброзичливців, а юний Фрося ламає сімейну традицію, вступаючи на факультет некромантури університету в Патриху. Даруйте, я зовсім заговорив вас. Добраніч!