Скромною обителлю Ефраїм, судячи з хтивих оченят гроса, іменував не стільки весь Чурих, скільки будуар Наами Шавазі, куди незвані гості мали честь ввалитися годину тому. Нарада відбувалася тут же, навколо ліжка під балдахіном. Спершу Анрі здивувало, що гостей не взяли під варту до з'ясування обставин, або хоча б не запросили до якого-небудь кабінету, де радитися було б значно солідніше. Але незабаром усі зрозуміли: тутешнім мешканцям устав не писаний. Якщо писаний, то не читаний. А якщо читаний, то використаний не за призначенням. Наприклад, гросмейстер Ради з'явився в будуар босоніж, накинувши на голе тіло куценький легковажний халат із шовку, всуціль затканого їдучо-жовтими півнями. Півні стовбурчили гребені й безгучно кукурікали. Схоже, Клофелінг заздрив півнячим гребінцям, бо його власне тім'я вінчала малинова тюбетейка з вишивкою. Пахло від мага – о, бароне Конраде, де ти тепер? – шавлією, клементином і лавандою на тлі зеленого лимона.

А красуня Наама накинула поверх нічної сорочки пеньюар, чим і обмежилася.

Більше ніхто із Ради прийти не спромігся.

«Вийду у відставку, – думала Анрі, – переїду в Чурих. На постійне місце проживання. І барона зманю. Ось де добре зустріти старість…»

Розповідь Мускулюса вона слухала краєм вуха. Малефік у властивій йому нуднуватій манері викладав з подробицями, як на банкеті одержав візитівку від пані Шавазі («Наама! Для вас – просто Наама!.. АкращеНаамочка…»), як вагався, знаючи з чуток про специфічну славу чурихців («Даруйте, гросмейстере! Даруйте, е-е… Наамочко!..»), як роздумував, розуміючи, що більшість пліток рідко відповідає дійсності. Далі він перейшов від особистих інтересів до державних, а саме до конфлікту між Месропом Серкісом, головою Тихого Трибуналу, і лейб-малефактором Серафимом Нексусом. Суть конфлікту залишилася для Мускулюса таємницею, але два державні мужі про щось не домовилися полюбовно. І голова Трибуналу вирішив розміняти малефіка, як того пішака, перетворити його на важіль тиску на його безпосереднє начальство, виславши арешт-команду до кварталу Анахроністів.

– Я можу бути відвертим, ваше чорнокнижництво?

– Звісно, друже мій! – халат розійшовся, оголив татуйовані груди Ефраїма. У кольорових орнаментальних наколках переважали мотиви «вина та кохання». – Повірте, ваша відвертість не буде використана вам на шкоду!

– Тільки на користь! – муркнула Наама, солодко потягаючись. – Виключно!

У кутку, від збудження порушивши ритм, чхнув Фернан Терц.

– Тоді прошу захисту і покровительства Чуриха. Інакше я виявлюся жертвою закулісної гри сильних світу цього.

– О, безперечно! Я обіцяю вам підтримку в розумних межах! – які саме межі він вважає розумними, гросмейстер не сказав. – Далебі, я дивуюся: за що можна видати ордер на арешт такої людини, як ви, мій друже?

– Була б людина, ваше чорнокнижництво, а ордер знайдеться! Гадаю, пані вігіла краще за мене розвіє ваше здивування.

Анрі прокашлялася.

– Моїм завданням був арешт. У подробиці мене не втаємничували.

– Ось! Ось!!! – пафосно прокричав малефік, демонструючи неабиякий талант лицедія.

– 1 нічого не ось, пане. Коли керівництво звелить вам зурочити на «кривий стібок» міжнародного авантюриста Зяму Блоху, воно навряд чи втаємничує вас у деталі інтимного життя Зями. Уроч, цвіркуне, свій припічок. Так і я не в курсі конфлікту між вашою, даруйте, крамничкою і моєю. Наказ виконують, а не обговорюють. Можу лише зауважити, що вашу персональну справу, пов'язану з торішніми подіями в Ятриці, було позавчора піднято з архіву. Нібито виявився ряд «білих плям», що вказують на непряму участь Андреа Мускулюса в змові проти його величності. От Серкіс і вирішив узяти вас під варту до з'ясування.

– Щоб у такий спосіб тиснути на Серафима Нексуса! Лейб-малефактор відверто прихильний до мене! Він неодноразово згадував мене як свого майбутнього наступника!

– Ну й вічна вам пам'ять! Хочете, я вас теж згадаю?

– Не будь ви дамою, пані.'Дамою при виконанні…

– На дружину репетувати будете, шкідник! Думаєте, це ви – ордер? Ні, це в мене – ордер! Прошу Чурих посприяти.

– Сприяння в чому, пані?! У захопленні заручника? В арешті безвинної людини?!

– У затриманні та відправленні вас, пане, до Реттії! А винен ви чи ні, нехай суд з'ясовує!

– Сатрапи! Дай вам волю, всіх магів пересаджаєте!

– Думайте, що кажете!

– А ви думайте, кого хапаєте! І за що!

– Вас за що не вхопи, ви шмиг – і в портал… Під чужу спідницю!..

– Пані! Дограєтеся! Зурочу й оком не змигну!

– Зурочить він! Та у вас за всіма ознаками – куряча сліпота і казенний дім!

«Переграємо, – подумки поморщилася Анрі. – Захопилися. Правий був Просперо, коли казав, що в „малого“ прорізався смак до пригод. І я теж гарна: базарна скандалістка. Гаразд, будемо сподіватися, чурихці – не надто досвідчені театрали…»

Скандал міцнів, розправляв плечі і грав м'язами.

* * *

Куранти з ратуші віддзвонили полудень, коли фалып-кве-стори залишали столицю через ворота Гіббса-Дюгима-Льюїса-Маргуліса Чудових. Ворота носили імена четвірки знаменитих магів минулого, що відкрили якусь фундаментальну руну. Згодом руна лягла в основу спеціального розділу теормагу, одержавши те саме зчетверене ім'я, що й ворота. Далі знання Конрада у Високій Науці закінчувалися. Та й про вищенаведені факти він довідався випадково: рік тому до пиятики квізиторов в аус-терії «Гусак і яблуко» приєднався говіркий і дуже питущий чарівник.