Венеціанець поглянув на мене з цікавістю, а потім закинув голову і аж завив від сміху.

— Я чув, що ви полюбляєте сперечатися, як і ваш батько, але не вірив.

Мої пальці злегка засвербіли, і хватка Ізабо на моїй руці посилилася.

— Я що — розізлив твою відьму? — спитав Доменіко, втупившись пильним поглядом у руку Ізабо.

— Кажи, що маєш сказати і забирайся геть із нашої землі, — проказав Метью тоном невимушеної розмови.

— Мене звуть Доменіко Мікеле. Я знаю Метью відтоді, як відродився, і приблизно скільки ж — Ізабо. Втім, жодного з них я не знаю так добре, як прекрасну Луїзу. Але не будемо говорити легковажно про померлих, — мовив венеціанець і побожно перехрестився.

— Ти б краще не згадував про мою сестру. — Метью говорив начебто спокійно, але з обличчя Ізабо, з її блідих, як крейда, губів, було видно, що вона ладна роздерти непроханого гостя на шматки.

— Ти й досі не відповів на моє запитання, — сказала я, знову привертаючи увагу Доменіко.

Він кинув на мене погляд, сповнений щирого здивування.

— Діано, — гаркнув Метью, і я почула гуркотіння грому. Здавалося, ще трохи і він люто закричить на мене. З кухні вийшла стривожена Марта.

— Бачу, вона емоційніша за більшість своїх одноплеменців. Чи не тому ти ризикуєш усім, аби залишити її з собою? Тобі справді з нею цікаво? Чи ти хочеш пити її кров, а потім, знудившись, викинути геть — як ти не раз робив з іншими теплокровними?

Руки Метью мимоволі потягнулися до домовинки Лазаря, яка злегка видувалася під светром. Відтоді, як ми приїхали до «Семи веж», він ще жодного разу його не торкався.

Своїм гострим поглядом Доменіко теж помітив цей жест, і мстиво посміхнувся.

— Що, відчуття провини спокою не дає?

Сама не своя від злості, що він глузує з Метью, я розтулила була рота, щоб висловитися.

— Діано, негайно повертайся до будинку, — сказав Метью тоном, який провіщав серйозну й неприємну розмову в найближчому ж майбутньому. Він легенько підштовхнув мене до Ізабо, рішуче став між своєю матір’ю і мною з одного боку і темноволосим венеціанцем — із другого. На цю мить до нас підійшла Марта. Вона стала, склавши руки на своєму дебелому тілі, й войовнича поза навдивовижу нагадала поведінку Метью.

— Та ні, нехай спочатку вислухає те, що я маю сказати. Я прийшов сюди, щоб висловити вам попередження, Діано Бішоп. Стосунки між вампірами та відьмами заборонені. Ви мусите покинути цей будинок і більше не мати стосунків ані з Метью де Клермоном, ані з будь-ким із його родини. Якщо ви цього не зробите, то Конгрегація вживе необхідних заходів, щоб забезпечити дотримання домовленості.

— Я не знаю і знати не бажаю вашої Конгрегації, і я не укладала жодної угоди, — відказала я, тремтячи від гніву. — До того ж домовленості не передбачають практичного втілення, бо є добровільними.

— Ага, то ви не лише історик, а ще й правник! Сучасні жінки з їхньою вишуканою освітою — вони такі смішні! Але жінки нічого не тямлять у теології, — правив своє Доменіко з презирством у голосі. — І саме тому ми ніколи не вважали доцільним давати вам освіту. Це по-перше. Невже ви гадаєте, що ми дотримувалися ідей того єретика Кальвіна, коли давали обіцянки один одному? Коли домовленість скріпили присягою, вона зв’язала всіх вампірів, демонів та відьом — у минулому, сьогоденні й майбутньому. Це не стежина, якою ви можете йти або ж не йти на власний розсуд.

— Ти вже висловив своє попередження, Доменіко, — зауважив Метью миролюбно-улесливим голосом.

— Це все, що я хотів сказати відьмі, — заявив венеціанець. — Але тобі я ще не все сказав.

— Скажеш, коли Діана повернеться до будинку. Відведіть її звідси, маман, — суворо наказав Метью.

Цього разу його мати виконала наказ, а Марта рушила слідком за нею.

— Не здумай, — просичала Ізабо, коли я хотіла озирнутися на Метью.

— Звідки взявся цей виродок? — спитала Марта, коли ми були в будинку, і Доменіко не міг нас чути.

— Здогадно, із пекла, — відповіла Ізабо. Вона торкнулася мого обличчя кінчиками своїх пальців — і відразу ж відсмикнула їх від гарячої плоті розпашілих від гніву щік. — Ти дуже хоробра, дівчинко, але те, що ти зробила, називається безрозсудство. Ти ж не вампір. Тому не наражай себе на ризик, вступаючи в суперечку з Доменіко чи кимось із його поплічників. Тримайся від них подалі.

Не давши мені часу на відповідь, Ізабо блискавично потягнула мене через кухню, їдальню та салон до великого залу. А потім повела до арки, звідки починався вхід до найбільшої і найміцнішої вежі маєтку. Мої литки судома звела від однієї лиш думки про необхідність підніматися нагору.