Нищіть їстівні припаси. У нас нечисленне військо, і ми зможемо добувати собі їжу полюванням або купимо їжу у тутешніх селян. Але для такого числа людей, як у них, потрібно набагато більше їжі, і, знищивши запаси, ми послабимо їхнє військо. Нам також доведеться перебити їх зброярів, майстрів, які виготовляють луки і стріли, взагалі всіх ремісників, хто робить зброю. Треба буде, якщо вийде, знищити їх труби і сурмачів, щоб вони не змогли подавати сигнали. Воїни Ордена зазвичай складають у «піраміди» свої піки і списи-аргони.

Тому досить декількох ударів бойової сокири, щоб попсувати досить багато такої зброї, Наприклад, важкими сокирами вдасться якщо не поламати, то погнути аргон, що цілком достатньо. Кожен зламаний спис — це збережена життя когось з наших. Ми будемо палити їх намети, щоб їм довелося спати на морозі, будемо підпалювати їх вози, щоб позбавити їх всього необхідного. Але найголовніше — це знищувати ворожих командирів. По-моєму, краще вбити одного командира, ніж тисячу простих воїнів. Чим більше ми вб'ємо ворожих командирів, тим сильніше ми знекровимо ворога. Якщо хтось з вас придумає ще що-небудь, корисне для нас, прошу всіх повідомляти про це мені, Райану або іншим командирам. Сьогодні вночі наша задача — не стільки знищити побільше ворогів, скільки послабити їх військо, підірвати їх впевненість в своїх силах. Ми повинні перш за все змусити їх випробувати страх. До цих пір вони рідко боялися. Страх змусить їх робити помилки, і нам простіше буде їх вбивати.

Потім я розповім, як можна залякати ворогів. Зараз я даю вам кілька годин на підготовку, і ми почнемо наш похід. Нам знадобляться розвідники, щоб спостерігати за ворогом. Я повинна знати про те, що у них відбувається. Нехай розвідники повідомляють мені про все, що побачать, навіть про речі, на перший погляд, незначні. Якщо вони побачать, що заєць стрибає вище звичайного, то нехай повідомляють мені і про це. Ми повинні обманювати ворогів, але не можна допускати, щоб вони обманювали нас. І нехай допоможуть вам добрі духи!

Один з помічників командира, що стояв поблизу від воза, став віддавати воїнам якісь розпорядження.

— Помічник командира Слоан! — Окликнула його Келен. Він підняв голову, Подбай про те, щоб виставити караули і вислати вперед дозорних. І ще: якщо серед ваших людей є такі, хто вміє виготовляти білу фарбу або побілку, нехай принесуть все необхідне для цього. Нам потрібні тази або корита. Так, і треба загострити камені, щоб обігрівати намети.

Слоан не висловив здивування з приводу дивних наказів, але просто відповів:

— Так, Мати-сповідниця.

Приклавши руку до грудей, він відправився виконувати розпорядження. Келен боялася, що ще трохи — і вона в буквальному сенсі звалиться з ніг від утоми. Вона відчувала страшну, смертельну втому після нічної вилазки і втечі. Плече, забите держаком списа, продовжувало хворіти, голова гула, очі злипалися. Вона насилу стояла на ногах.

До того ж напруга, викликане необхідністю прийняти фатальне рішення про оголошення війни і цієї промовою, коли вона закликала йти на смерть, підірвало душевні сили Келен. Незважаючи на незвично теплий день, її бив озноб.

Командир Райан став з нею поруч. Він посміхнувся:

— Мені сподобалася твоя промова! Він зістрибнув з даху воза і простягнув Келен руку. Не звертаючи уваги на його жест, вона сама стрибнула вниз і, на щастя, змогла втриматися на ногах. Вона не могла собі дозволити прийняти його допомогу зараз, коли їй належало одне важка справа.

— А зараз, командир Райан, — сказала вона, — я повинна віддати наказ, який тобі не сподобається. Ти повинен послати загін навздогін Мослі та його людям.

Пішли достатню кількість воїнів, щоб вони впоралися із завданням.

— З яким завданням? — Здивовано запитав Райан.

— Всі ті, хто з Мослем, повинні бути вбиті. Дай нашим вказівки, щоб вони вдали, ніби хочуть приєднатися до Мослі. Це потрібно для того, щоб вони не розбіглися, коли з'явиться наш загін. На всякий випадок пошли і вершників, але їх не повинні помітити люди Мослі. Коли вони будуть оточені, убийте їх, там всього сімдесят шість чоловік. Нехай наші люди перерахують трупи, щоб переконатися, що знищені всі втікачі. Я буду дуже розчарована, якщо хоч один з них вціліє. Райан був вражений.

— Але, Мати-сповідниця… — Почав він.

— Я це роблю зовсім не тому, що мені це приємно, командир, — перебила Келен. — Виконуй наказ! — Вона повернулася до трьох воїнів Племені Тіни. Пріндін, вирушай разом із загоном переслідувачів. Простеж, щоб усі втікачі були знищені!

Пріндін похмуро кивнув. Він зрозумів сумну необхідність цього наказу.

Зате командир Райан зовсім розгубився. — Мати-сповідниця… я їх усіх знаю… — Бурмотів він. — Ті люди довго були нашими товаришами, і ти сама їх відпустила. Ми не можемо…