Всі троє злегка відступили і подивилися один на одного.

— Але ж це так, — сказав королівський списоносець Рейд. — Наша принцеса пішла в матір. Королева вирішила, що дочці пора поточити зубки.

— Був наказ: нікого не випускати, — повторив новий солдатів.

— Ну, двоє з нас — за те, щоб виконати наказ принцеси, — відповів списоносець Рейд і сплюнув. — Принаймні, якщо ти не хочеш її випускати, ми тут ні при чому. Не наша голова ляже на плаху. Якщо вже дійде до цього, так ми скажемо, що говорили тобі, щоб ти її випустив за наказом принцеси. Ми не хочемо на плаху разом з тобою. — Його товариш Уолкот кивнув на знак згоди.

— Яка може бути загроза від дівчиська, яку і від землі ледь-ледь видно? Тут краще не зв'язуватися. Їм же потім не скажеш, що ми, троє здоровенних хлопців зі зброєю, її злякалися і не випустили. Ти так вирішив, тобі і відповідати головою перед принцесою, а не нам. Відповідати перед королівським катом, а не перед нами.

Новачок подивився на Речел, мабуть, починаючи злитися. Він ще раз глянув на товаришів, потім знову на неї.

— Ну ясно, небезпеки від неї ніякої. Наказ стосувався запобігання загрози, так що я думаю…

Королівський списоносець Уолкот почав відсувати важкий засув.

— Але я хочу подивитися, що там у неї з собою, — додав новий.

— Вечеря і моя лялька, — відповіла Речел, намагаючись не видати хвилювання.

— Ану, покажи.

Речел поклала вузлик на землю і розв'язала його. Вона простягнула йому і Сару.

Стражник узяв Сару величезною ручищей, покрутив ляльку і навіть підняв їй сукню. Речел, розсердившись, брикнула його в ногу.

— Що ви робите? Майте повагу! — Закричала вона.

Двоє інших засміялися.

— Знайшов там щось підозріле? — Запитав списоносець Рейд.

Новий солдат подивився на них згори вниз і повернув Сару Речел.

— Що у тебе ще?

— Я ж казала: моя вечеря.

Він схилився над вузликом.

— Ну, такій малявці така велика булка ні до чого.

— Це моє! — Заволала Речел. — Не чіпайте!

— І правда, залиш їй, — сказав королівський списоносець Уолкот. — Їй і так немало дістається. По-твоєму, схоже, що принцеса її перегодовує?

Здоровань випростався.

— Наче нічого немає. Ну, дуй звідси, швидше.

Речел квапливо зав'язала вузлик і, однією рукою притиснувши до себе Сару, а іншою схопивши вузлик, пробралася між ногами солдатів і опинилася зовні.

Ледве Речел почула брязкіт засуву, як пустилася бігти. Вона бігла без оглядки, що було сил, і їй було дуже страшно, тому вона не оглядалася перевіряти, чи не женеться хто-небудь за нею. Нарешті Речел зупинилася і оглянулась. Нікого не було видно. Вибившись із сил, вона присіла відпочити на товстий корінь, який перетинав стежку.

Речел бачила обриси замку на тлі зоряного неба, вогні на вежах. Вона ніколи, ніколи не повернеться туди. Поки Речел намагалася віддихатися, хтось окликнув її.

Вона зрозуміла, що це Сара.

Речел поклала лялечку собі на коліна, на вузлик.

— Тепер ми врятовані, Сара. Ми втекли звідти, — сказала вона.

— Я так рада, Речел, — посміхнулася Сара.

— Ми більше ніколи не повернемося в те бридке місце.

— Речел, Джіллер хотів би тобі щось передати.

Вона нахилилася нижче, щоб краще розчути голосок Сари.

— Що?

— Що він не може зараз піти з тобою. Ти повинна далі йти без нього.

Речел захотілося заплакати.

— Але я дуже хочу, щоб він був зі мною.

— І йому, мила дівчинко, хотілося б цього більше всього на світі, але він повинен залишитися тут і відвернути увагу, щоб тебе не шукали. Це єдине, що можна зробити, щоб ти врятувалася.

— Але я боюся залишатися одна.

— А ти й не будеш одна, Речел. Я буду з тобою. Завжди.

— Але що я буду робити? Куди піду?

— Ти повинна втікати звідси. Джіллер казав, щоб ти не ходила більше в притулок-сосну, там тебе знайдуть. — Речел здивовано і злякано подивилася на Сару, почувши це. — Іди до іншої притулок-сосни, потім знайди собі новий притулок. Іди все далі і ховайся, поки не наступить зима. А потім знайди якесь гарне місце, де про тебе будуть піклуватися.

— Добре, раз Джіллер так сказав, я так і зроблю.

— Речел, Джіллер хоче, щоб ти знала, що він любить тебе.

— Я теж його люблю більше за всіх на світі.