— Пані Денна, будь ласка, прости мене.

— Ось так-то краще. — Вона нарешті зволила посміхнутися. — Встань. — Вона дивилася, як Річард піднімається на ноги. — Меч і кинджал тобі залишили тому, що для мене вони загрози не представляють, а тобі можуть стати нагоді, щоб захистити свою пані. Я не відбираю зброї у своїх вихованців: так вони краще засвоюють, що проти мене зброя безсила.

Повернувшись спиною. Денна повільно стала стягувати рукавичку. Річард знав, що стосовно меча Денна права: меч володіє магією, яку вона підпорядкувала собі: «Але може, це не єдиний спосіб», — промайнуло в нього в мозку. Треба перевірити. Його руки метнулися до горла Денни.

Річард впав на коліна, закричавши від нестерпного болю. Болю від магії… Денна, все так же неспішно, продовжувала стягувати рукавичку. Він відчайдушно намагався викликати в пам'яті Оленячий ліс. Коли біль вщух, він, підкоряючись наказу Денни, знову піднявся.

Денна роздратовано глянула на нього.

— Що, хочеш ускладнити ситуацію? — Обличчя її пом'якшало, на губах знову заграла безтурботна усмішка. — Ну що ж, я тільки рада, коли чоловік все ускладнює. Але зараз ти не правий. Я ж казала: щоб полегшити біль, думай щось приємне про мене. Ти мене не слухаєш. Ти думаєш про якісь мерзенні дерева. Останній раз попереджаю: або подумаєш про мене щось приємне, або промучимось так до ранку. Ти зрозумів мене?

— Так, пані Денна.

— Дуже добре! — Її усмішка стала ширше. — Ну от бачиш? Ти здібний учень. Тільки пам'ятай: що-небудь приємне про мене. — Вона взяла Річарда за руки, притиснула його долоні до своїх грудей і заглянула йому в очі. — Наскільки мені відомо, більшість чоловіків вважають за краще думати ось про це. — Денна нахилилася ближче. В голосі з'явилися грайливі нотки. — Втім, якщо віддаси перевагу чому небудь іншому — будь ласка, я не проти.

Річард вирішив, що не знаходить в її зовнішності нічого приємного. Хіба тільки волосся. Раптово нахлинула біль. У нього підкосилися коліна. Біль наростала. Річард відчув, що задихається. Йому вже не вистачало повітря. Очі викотилися на орбіт.

— А тепер покажи, як ти засвоїв урок. Ти можеш в будь-який момент позбавитися від болю, але тільки так, як я тобі сказала.

Він подивився на Денну, на її волосся. В очах потемніло. Насилу утримуючи вислизаючу свідомість, Річард подумав про те, яке в неї чудове волосся, яка розкішна, товста коса. Біль вщухла, і Річард повалився на бік, судорожно хапаючи ротом повітря.

— Встань. — Він підкорився, все ще не відновивши дихання. — Молодець! Давно б так. Подбай, щоб надалі це був єдиний спосіб, яким ти позбавляєшся від болю, інакше я так зміню магію, що ти взагалі нічого не зможеш зробити. Зрозумів?

— Так, пані Денна, — задихаючись, пробурмотів він. — Пані Денна, ти сказала, що мене зрадили. Хто це зробив?

— Один з твоїх друзів.

— Ніхто з моїх друзів не зробив би цього, пані Денна.

Вона презирливо глянула на нього.

— Ну, значить, насправді вони тобі не друзі. Вірно?

Річард сковтнув і втупився в підлогу.

— Ні, пані Денна. Але хто це зробив?

Вона знизала плечима.

— Магістр Рал визнав, що це неважливо, і не сказав мені. Для тебе зараз важливо одне: рятувати тебе ніхто не збирається. Тобі ніколи не вирватися на свободу. Чим швидше ти це зрозумієш, тим легше тобі буде потім, під час навчання.

— Навчання? А чого мене навчатимуть, пані Денна?

Вона знову посміхнулася.

— Ти повинен пізнати сенс болю. Зрозуміти, що твоє життя більше не належить тобі. Воно належить мені, і я можу зробити з тобою все, що побажаю. Все що завгодно. Я можу завдавати тобі болю, коли хочу і скільки хочу, і ніхто, крім мене, тобі не допоможе. Я збираюся навчити тебе тому, що за кожну мить, в яку ти не відчуваєш болю, ти повинен дякувати тільки мені. Я навчу тебе беззаперечно слідувати будь-яким моїм вказівкам. Ти навчишся вимолювати все, що отримуєш. Кілька днів ми позаймаємося тут, а потім, коли я вважатиму, що ти досить просунувся в навчанні, я відвезу тебе в інше місце — туди, де живуть інші Морд-Сіт. Там я буду займатися з тобою до тих пір, поки не доб'юся свого. Неважливо, скільки часу на це піде. Я дозволю пограти з тобою іншим Морд-Сіт, щоб ти зрозумів, як тобі пощастило зі мною. Мені загалом-то подобаються чоловіки. А деякі їх ненавидять.

— А яка мета навчання, пані Денна? До чого ти прагнеш?

Здавалося, вона насолоджується бесідою.

— З тобою випадок особливий. Сам магістр Рал побажав, щоб тебе навчили. — Денна посміхнулася. — Він доручив це мені. Думаю, він хоче дещо від тебе дізнатися. Я не допущу, щоб ти зганьбив мене в його очах. Коли я завершу навчання, ти сам станеш благати, щоб тобі дозволили розповісти магістру те, що він бажає дізнатися. А коли він з тобою розбереться, ти будеш належати мені. На все життя, яким би коротким воно не виявилося.

Щоб придушити закипаючий гнів, Річарду довелося зосередитися на її волоссі. Він зрозумів, що цікавить Дарка Рала: Книга Зниклих Тіней. Шкатулка в безпеці. Келен нічого не загрожує. Все інше не має значення. Денна може вбити його, йому це байдуже. По суті, цим вона тільки надасть йому послугу.

Денна обійшла Річарда з усіх сторін, критично оглядаючи його.

— Якщо будеш себе приблизно так вести і виявишся хорошим вихованцем, я, мабуть, візьму тебе за чоловіка. — Вона зупинилася, наблизила до нього обличчя і опустила очі. — Чоловік Морд-Сіт — це на все життя. — Денна вишкірилася в усмішці. — У мене їх було багато. Не тіш себе ілюзією, дружок. — Денна зітхнула. — Сумніваюся, що подібний досвід здасться тобі приємним. Якщо, звичайно, ти залишишся після цього в живих. Жодному з твоїх попередників це не вдалося. Мої чоловіки вмирають надто швидко.