Чарівник довго дивився їй в очі.

— Ні, не відчув. Але не знаю, чи міг би я його відчути, якщо би він був у підземному світі. Якщо би він був мертвий. — Коли Келен заплакала, старий притягнув її до себе. Келен, схлипуючи, уткнулась йому в плече. — Але я думаю, що там тільки нічний камінь. Мені здається, Даркен Рал просто намагався заманити мене в пастку. Мабуть, він забрав нічний камінь у Річарда і послав у підземний світ у розрахунку на те, що я потраплю в влаштовану ним пастку.

— Ми все одно підемо за ним, — ридаючи, повторювала Келен. — Я ні за що не поверну назад.

— Звичайно, мила, звичайно, підемо.

Хтось ласкаво лизнув їй руку. Келен погладила вовка по загривку і вдячно посміхнулася.

— Ми знайдемо його, пані Келен. Не турбуйтеся, ми його відшукаємо.

— Брофі правий, — не повертаючи голови, кинув Чейз. — Я навіть смакую, який він влаштує нам прочухан за те, що ми не послухалися наказу та вирушили йому на виручку.

— Шкатулка в безпеці, — сказав Чарівник, — це найголовніше. Через п'ять днів, починаючи із завтрашнього, настане перший день зими, і Даркен Рал загине. Після цього ми знову побачимо Річарда, а можливо, навіть і раніше.

— Якщо хочете, я можу привести вас туди і раніше, — пробурчав Чейз.

Скарлет, накренившись, різко змінила напрям польоту. Річард мертвою хваткою вчепився у величний червоний гребінь драконихи. Всупереч очікуванням, на повороті його не знесло вбік, а тільки сильніше придавило до лускатої драконячої спини. Цей політ викликав в ньому п'янке почуття захоплення, змішаного з жахом. Часом Річарду здавалося, ніби він застиг на краю неймовірно високої скелі, яка зірвалася з місця і мчить невідомо куди.

У перший момент, коли Скарлет злетіла в повітря, у Річарда дух перехопило від захоплення. Тепер він згадував про це з легкою усмішкою бувалого наїзника. Але тоді він із завмиранням серця стежив, як легко і впевнено розсікає дракониха повітря величезними крилами, з кожним помахом піднімаючись все вище і вище, прямуючи прямо до хмар. Він відчував, як перекочуються під ним потужні м'язи Скарлет, і, сидячи на її спині, відчував себе впевнено і надійно. Коли ж Скарлет раптово склала крила і каменем спікірувала вниз, а зустрічний вітер вдарив Річарду в обличчя, у нього раптово збилося дихання, і на очах виступили сльози. Дракониха настільки стрімко мчала до землі, що Річард відчув різкий приступ нудоти. І тоді він зрозумів, наскільки зухвалою була сама думка осідлати дракона.

— Ти їх бачиш? — Прокричав він крізь завивання вітру.

У відповідь дракониху невдоволено загриміла. В наступаючих сутінках гари здавалися чорними крапками, які метушливо снують серед валунів. Від палаючого джерела піднімалася хвиля смердючих випарів. Навіть на такій висоті Річард чітко розрізняв запах. Скарлет злетіла ще вгору, змусивши його міцніше стиснути ноги, і круто повернула праворуч.

— Їх там дуже багато, — крикнула дракониха, повернувши голову. Величезне жовте око очікувально втупилося на Шукача.

— Давай туди, за пагорби! — Річард махнув рукою в потрібному напрямку. — Головне, щоб нас не засікли гари.

Скарлет енергійно запрацювала крилами, набираючи висоту. Коли гари залишилися далеко внизу, вона легко засковзала в повітрі, віддаляючись від Палаючого джерела. Перелетівши гряду горбів, дракониха кинулася вниз, до невеликого майданчика серед скель, на який вказав їй Річард. Один безшумний помах крил, і вона м'яко приземлилася прямо біля входу в печеру. Дракониха опустила шию, всім своїм виглядом показуючи, що не має наміру терпіти на собі наїзника довше, ніж необхідно. Річард, не зволікаючи, зіскочив на землю.

Голова Скарлет загойдалася поруч з ним. Жовті очі драконихи злобно виблискували.

— Там дуже багато гарів. Даркен Рал прекрасно знає, що в такій кількості мені їх не здолати. Ось чому він зігнав цих тварюк в зграю: на випадок, якщо я все ж знайду яйце. Ти начебто збирався щось придумати. Ну так що?

Річард кинув погляд на зяючий чорнотою вхід до печери. Судячи з усього, це і є та сама печера Шадріна, про яку говорила Келен.

— Треба придумати якийсь відволікаючий маневр. Ну, щось таке, що відверне їх на той час, поки ми викрадемо яйце.

— Поки ти викрадеш яйце, — поправила Скарлет, випустивши для більшої переконливості струмінь полум'я.

Річард знову озирнувся на печеру.

— Мені говорили друзі, що ця печера проходить гору наскрізь. Інший її вихід має бути саме там, де гари тримають яйце. Якщо це правда, то, може, я зможу пробратися туди, схопити яйце і принести його тобі.

— Давай.

— А може, краще спершу обговорити цей план у всіх подробицях? Раптом він не так вже й хороший, як здається? І потім, може, ми придумаємо щось краще? Я чув, крім усього іншого, що в печері хтось живе.