– -- Як ви гадаєте, він був щирий?
– -- запитала вона, у них, потому.

– -- Важко сказати.
– -- здвигнула плечима Наріта.
– -- Те, що ти йому не байдужа видно і неозброєним оком. Та на що, раді тебе він здатен, побачимо.

– -- Цікаво, а я комусь подобаюсь?
– -- спитала, тулячись до няні, Ніла.

– -- Звісно подобаєшся! Ти ж така гарнюня! Тільки він ще не наважився тобі про це сказати.
– -- посміхнулась жінка.

Луна лежала на своєму ліжку обличчям до стіни, і згадувала Тевія, всі їхні випадкові, і можливо не випадкові зустрічі. Вона згадував події які були пов’язані з цим охоронцем, і все чіткіше усвідомлювала, що він дійсно непогана людина. Луна ніколи не бачила його розлюченим. Тевій не знущався з рабів і не бив їх. За весь час, що дівчина знала цього охоронця, вона не змогла як слід розгледіти його обличчя, через забрало яке він носить, але очі в нього були красиві, світло-карі оторочені довгими чорними віями, і голос був приємний. Раніше дівчина ніколи так не замислювалась про чоловіків. Якесь дивне відчуття наповнювало її, при цьому прискорювалось серцебиття, і важко було дихати. Луна натягла на голову ковдру, і намагалась заснути. Та як не старалась, в думках знову поверталась до охоронця, і сон ніяк не приходив. Лише далеко за північ втома далась в знаки і дівчину зморило. З того часу і Наріта і Ніла стали помічати, що її поведінка дуже змінилась. Луна стала стриманішою, спокійнішою. Дівчина почала більше уваги приділяти своїй зовнішності, ретельніше вибирала наряди. Коли котрий з охоронців зачіпав дівчину компліментом, вона не сердилась, а лише сором’язливо опускала очі. А якщо поряд з’являвся Тевій, її щічки просто полум’яніли.

– -- Ти що, закохалась?
– -- без зайвої делікатності, запитала у сестри Ніла.

– -- З чого ти взяла?
– -- питанням на питання відповіла Луна.

– -- Ти дуже змінилась. Я просто тебе не впізнаю. Раніше ти не одному б охоронцеві пику заквасила, а зараз лише посміхаєшся і пускаєш очима бісики. То як я маю це розуміти?

– -- То ти вважаєш я закохалась у всіх охоронців одночасно?

– -- Ні. Лише в Тевія. Бо коли він до тебе підходить, ти червонієш як заграва.

Луна посміхнулась і важко зітхнула.

– -- То я вгадала?
– -- не вгавала Ніла.

– -- Не знаю.
– -- здвигнула плечима Луна.
– -- Мені приємно коли він поруч, і говорить до мене. Та чи є це коханням, я невпевнена. За весь час, що я з ним знайома, я жодного разу не бачила його обличчя. Може він якась потвора?

– -- Зізнайся, його вигляд для тебе дуже важливий?
– -- спитала сестра.

Дівчина не відповіла. Вона замислилась і її думки полинули в якусь невідому Ніли далечінь. Здавалося, погляд Луни проникав крізь стіни старого замку, і навіть крізь цей непривітний світ, і зупинився десь в казковому місті, де цвітуть дивної краси квіти, щебечуть птахи і ніжно гріє сонце. Там, в тому світі, поряд неї був прекрасний лицар на ім’я Тевій. Він ніжно пригортав її до себе захищаючи від небезпеки і всяких неприємностей, і їй було так затишно в цих обіймах.

Наближався день вшанування Магри. Жерці готувались до свята з завзяттям. В цей день відбувалося найбільше жертвоприношення. Рябів зганяли з копалень і для цього ж, знову змінювали прислугу в старому замку. Проходячи повз кабінет вихователів, Ніла почула голоси і мимоволі сповільнила кроки і прислухалась. Говорив один з жерців:

– -- Дівчата вже зовсім самостійні. Їм більше не потрібна нянька. Відправимо її до головного храму в дарунок ЇЇ Божественності Магрі.

Ніла ледь не закричала від розпачу, та вчасно схаменулась і кинулась шукати сестру. Дівчина побачила її на тренувальному майданчику. Там Луна відпрацьовувала бойові прийоми. Вона знала про те, що її і сестру планують показати Темхусу і самій Магрі. Та те що жерці хочуть принести в жертву їхню няню, було як блискавка серед ясного неба. Дівчина аж затремтіла від люті.

– -- Я їм не дозволю!
– -- вигукнула Луна.

– -- Що ти можеш вдіяти? Вони і слухати тебе не схочуть.
– -- скрушно похитала головою сестра.

– -- Треба щось вигадати!
– -- не вгавала дівчина.
– -- Ходімо до Наріти.

Няня підняла голову від шиття, і здивовано подивилась на своїх вихованок, коли дівчата стрімголов влетіли до кімнати. На їхніх обличчях вона побачила розпач. Та вони не могли видавити з себе ні слова, тільки стояли і дивились на жінку.

– -- Що відбувається, дорогі мої?
– -- запитала у сестер, няня.

– -- Наріта… --- трохи не плачучи почала Ніла.
– -- … Наріта вони хочуть тебе забрати.

Жінка деякий час мовчала. Вона здавалась зовсім спокійною. Склала швацьке приладдя до скриньки, згорнула ряднину, і розгладжуючи згорток на колінах відповіла:

– -- Це колись мало статись, адже всі ми тут саме для цього.

– -- Так не повинно бути.
– -- заплакала Ніла.

Дівчинка ткнулась обличчям в коліна няньці, її плечі здригались від тихого ридання. Наріта пестила дівчинку по спині намагаючись заспокоїти. Луна стояла в заціпенінні. Несподівано її наче прорвало. Вона стиснула кулаки, заплющила очі і закричала що було сили. Від того крику здригнувся увесь замок, вилетіли з вікон шибки, порозчинялись двері. В кімнаті дівчат впали зі стін полиці і побився майже весь посуд. Няня і Ніла перелякавшись забилися в найдальший куток і затисли руками вуха. Та ось крик стих. Луна потроху приходила до тями. Наріта обережно підійшла до неї і з силою притисла до грудей.

– -- Заспокойся, дитинко. Заспокойся. Ну подивись що ти наробила. Хто все це буде прибирати?
– -- пішли присядемо.

Ніла теж підійшла до них і сіла поряд. Вона зі страхом дивилася на сестру.

– -- Вибачте.
– -- пробелькотіла Луна. Вона розгублено роздивлялась навколо.
– -- Це що я наробила?

Наріта у відповідь лише похитала головою.

– -- Що ж тепер буде?
– -- ледь чутно вимовила жінка.

– -- Ти про що, нянечко?
– -- поцікавилась Ніла.

Та Наріта відповісти не вспіла. На порозі з’явились жерці і охорона.

– -- Хто це так верещав?
– -- запитав старший жрець.

– -- Не признавайтесь!
– -- наказала дівчатам няня.
– -- Вони не повинні знати, бо другій це буде вироком!

– -- Замовкни мерзото!
– -- крикнув на Наріту жрець. Потім звернувшись до охоронців наказав: --- Заберіть няньку і замкніть у підвалі.

Охорона швидко виконала наказ. Бідолашну жінку скрутили і потягли. Дівчата хотіли за неї заступитися та гострі мечі перегородили їм дорогу.

– -- А ви, ходіть за мною.
– -- мовив до дівчат старший жрець.
– -- Нам треба побалакати.