– -- Та невже ніколи не знайдеться сила, щоб покарати те зло!
– -- обурено вигукнула Хета.

– -- Будемо сподіватись що знайдеться. А зараз, нам як можна швидше, треба до храму.

– -- Так. Я розумію! Ходімо!

Підступне озеро, посеред якого стояв храм, зараз було спокійним. Човни швидко його перетнули. Богиня Краси чекала на них біля входу. Проникливі очі уважно роздивлялися новоприбулих. Вона лише злегка хитнула головою у відповідь на привітання, і наказала іти за нею. Жертовна зала, куди привела друзів Аммана, більше не була такою страхітливою як колись. В ній не було нещасних чоловіків, яких колись полонила Хета. Потроху її ставлення до життя змінювалось в кращій бік, як і життя на самому острові. Дякувати за це було потрібно Плато, який зумів розтопити її закрижаніле серце своєю любов’ю та ніжністю. Богиня неспішно всілась на свій трон. Всі з нетерпінням чекали що вона їм скаже. Щось розповідати їй, було зайве. Вона і сама все добре знала.

– -- Поки ви сюди добирались… --- почала свій монолог Аммана, дивлячись на молодого чарівника.
– -- … я дещо з’ясувала. На острові Далмарія, залишився напівзруйнований храм. В ньому, за вівтарем, є прохід до Планети мертвих.

– -- Далмарія це піратська держава.
– -- перервав Богиню Плато, і одразу знітився попрохавши за це вибачення.

– -- Не просто піратська.
– -- продовжила Аммана.
– -- пірати уклали угоду з Магрою. Вони вірно їй служать. За це отримують неймовірну силу. Ні одній, звичайній людині, їх не здолати. Вони володарюють на всіх морях, які оточують їхнє володіння. З ними не легко буде впоратись.

– -- Вони нас, не зупинять.
– -- твердим голосом відповів на те Теймур.

– -- А я, і не сумніваюсь.
– -- посміхнулась йому Аммана.
– -- Від вас, зараз, залежить доля не лише ваших дітей, а і нашого існування.

На деякий час запанувала тиша. Потім знову пролунав голос Аммани. Вона зверталась до верховної жриці:

– -- Хето віддай амулет Теймурові. Нехай він передасть його своїй донці. Разом з амулетом Карола вони створять набагато сильніший захисний бар'єр для них.

– -- Ні.
– -- спокійно, без будь яких емоцій, відповіла жриця.

Всі присутні здивовано подивились на неї, не знаючи що їй сказати. Її відповідь стала для всіх шоком. Хета ледь стримуючи посмішку, пояснила:

– -- Я сама передам свій амулет дівчинці, бо я і Плато вирушаємо з вами. Ти ж не проти, любий?

Плато аж підскочив від несподіванки.

– -- Звісно не проти! Я сам хотів запропонувати свою поміч.

– -- Тоді все вирішено, ми вирушаємо з вами.
– -- закінчила свою промову Хета, гордовито обвівши поглядом всіх присутніх.

– --- Тоді в дорогу. До Далмарії не близький шлях. Не мені вам пояснювати що важлива кожна хвилина.
– -- закінчила розмову Богиня Краси.

Поповнивши запаси води і харчу, того ж дня, «Севіла» вийшла в море. Думка про піратів не полишала Каролової голови не на хвилину. Він постійно про це розмірковував.

– -- Пек.
– -- звернувся він до капітана.
– -- Збери команду і всіх інших, мені треба з ними побалакати.

– -- Без проблем.
– -- відповів той, і раптом гаркнув з усієї сили: --- Команда на палубу! Всі решта, також.

За хвилину, всі хто находився на кораблі стояли перед Каролом.

– -- Дякую капітане.
– -- дивлячись з посмішкою на Пека, мовив чарівник. Потім звернувся до інших: --- Друзі, ви проінформовані про те, що біля Долмаринских берегів хазяїнують пірати, які наділені зверх людською силою. Нас лише п'ятнадцять душ. Скільки піратів, невідомо. Я довго розмірковував над цією проблемою, і ось що вирішив. Якщо ми з ними зіткнемось, то не чинитимемо опору, а здамося в полон.

– -- Що ти таке кажеш, Кароле?
– -- обурено вигукнув Теймур.

– -- Хвилинку, Теймуре. Я здається розумію, що хоче сказати чарівник.
– -- призупинила його обурення Хета.

– -- Я теж знаю!
– -- Не вгавав Теймур.
– -- Що ми немічні і слабодухі, і не зможемо за себе постояти!

– -- Ти помиляєшся. Я зовсім цього не вважаю.
– -- спокійно відповів Карол.
– -- Ти мий друже, сильний І спритний воїн. Довів це не в одному бою. Та інколи діяти на пролом дуже небезпечно. Напевне ми зможемо здолати піратів коли зустрінемось з ними. Але якою ціною? Не всі на нашому кораблі володіють мечем так добре як ти, і в бою будуть жертви. Та навіщо це нам, якщо можна їх уникнути. Тільки для того, щоб вдовольнити своє самолюбство?

– -- І що ти пропонуєш?
– -- випередивши обурення Теймура, спитав Пек.

– -- Те, що і одразу, здатися в полон. Пірати буз будь яких зусиль, і втрат з нашого боку захватять наш корабель і доставлять нас в Далмарію.

– -- Можливо ти правий, але ж все одно доведеться звільнятись з полону.
– -- Не вгавав Теймур.

– -- Друже, покладись на мене. Якщо ми загинемо в бою, хто допоможе нашим донькам?
– -- поклавши руку на плече друга, спитав Карол.

Теймур нічого не відповів, лише в знак згоди похитав головою. Чарівник подивився на інших, всі підтримували його план.

До Далмарії залишилось кілька миль, коли спостерігач з вежі повідомив про незнайомий корабель, що йшов на зближення на повнім ходу.

– -- Пам’ятайте про наш план!
– -- ще раз нагадав усім Карол, хоча це, мабуть, було зайвим.

– -- Ми пам’ятаємо, не хвилюйся.
– -- відповів за всіх Пек. Його обличчя було похмуре, і дуже змарніле.

– -- Що з тобою, капітане?
– -- розхвилювався за товариша чарівник.

– -- Розумієш Кароле, я тобі ніколи не розповідав про своє минуле. Я колись вже потрапляв в полон. Коли я ще був юнгою, майже хлопчиком, наш корабель захопили пірати. Всіх, кого вони не вбили, продали в рабство. П’ять років я, прикутий до весел, провів у рабстві. Лише дивом мені вдалось врятуватись. Навіть через стільки років мені сниться обличчя піратського капітана. В нього був розсічений в якомусь бою рот. Губи були розділені шрамом майже посередині, і його зуби, наче ікла стирчали на зовні, а звали його Гарден.