– -- Навіщо Ви, це робите?
– -- здивувалася нянька.

– -- Я тільки приміряю на свою донечку, і поверну.
– -- виправдалась Тума.
– -- Ця прикраса така яскрава, хочеться подивитись як вона виглядатиме на Севілі.

Несподівано, позаду, почувся шурхіт, наче на підлогу сипався пісок. Жінки озирнулись, і зустрілись з двома парами лютих, налитих кров’ю, очима. Від жаху Тума притисла медальйон руками до грудей. Крик рвався з її горла, але застиг десь в середині. Ті страшні погляди її паралізували. Вона не могла ані рухатись, ані кричати. Жінка бачила як впала поруч неї мертва няня, як двоє людей в чорних сутанах забрали дітей і розчинились, наче їх і не було. Лише тоді на зовні вирвався крик, його почули у найвіддаленіших куточках замку. Тума впала без свідомості.

– -- Що сталось?
– -- підбігши до дитячої кімнати, спитав Карол.

Тут вже зібрався чи малий натовп. Чарівник розштовхав прислугу, і зайшов у середину. Мілена бліда мов крейда, розгублено стояла посеред кімнати, а Теймур намагався розбудити дружину.

– -- Кароле, наші діти… Де наші діти?
– -- Мілена ледве могла говорити від хвилювання.

Та Карол не міг їй відповісти, бо і сам нічого не розумів. Єдиною, хто все це міг пояснити, була Тума. Непритомну жінку поклали на ліжко. Довелося прикласти багато зусиль поки вона прийшла до тями. Коли до неї повернулась свідомість, вона мутними очима обвила присутніх, і несподівано голосно заридала.

– -- Заспокойся мила, заспокойся.
– -- втішав її Теймур.

Тумі дали напитись води.

– -- Подруго, спробуй розповісти що сталось. Де діти?
– -- нахилилась над нею Мілена.

Жінка ще деякий час схлипувала, та нарешті змогла промовити слово.

– -- Вони з'явились несподівано у нас за спинами…

– -- Хто з’явився?
– -- перепитав Карол.

– -- Істоти в чорних балахонах, зі страшними очима.

– -- Це слуги Темхуса.
– -- здогадався чарівник.
– -- Тому що ти лишилась живою, завдячуй оберегові. До речі, чому він у тебе?

Лише зараз Тума усвідомила що як і раніше притискає медальйона до грудей. Вона знову заплакала:

– -- Це я у всьому винна. Я лише хотіла приміряти прикрасу Севілі.

– -- Не вени себе дитино.
– -- почувся голос Орнагула.
– -- Сталось те, що повинно було статись. Зло завжди найде мить щоб втрутитись в чиєсь життя.

– -- Чому ви так кажете?
– -- зазирнула в очі старому Мілена.
– -- Ви щось знали?

Орнагул опустив очі.

– -- Я теж знав.
– -- подав голос Карол.
– -- Вчитель вчив мене визначати долю людини. Тоді ми дізналися що Федією зацікавилась Магра. Тому я і надів на неї медальйона.

– -- А чому вони забрали і нашу доньку, навіщо вона їм?

– -- Я думаю, що як би на Федії був оберіг, то вони забрали б тільки її. Та прикраса була в тебе, і щоб не помилитися у виборі вони забрали обох дівчаток.

– -- Значить знявши медальйона, Тума врятувала життя собі і Севілі?
– -- спитав Теймур.

– -- Саме так.
– -- погодився з ним Орнагул.
– -- Ще деякий час темні сили не знатимуть хто з дітей природжена чарівниця. Її сила пробудиться лише в повноліття.

– -- А як що вони не чикатимуть?
– -- в очах у Мілени стояли сльози.
– -- Якщо вони позбудуться її?

– -- Ні. Федія їм потрібна живою. В них якісь плани що до неї. Інакше вони зробили б з дітьми те що і з бідолашною нянею, їм ніщо не заважало.
– -- заперечив Карол.

– -- Де ж нам їх шукати?
– -- розгублено розвів руки Теймур.

– -- Це ми повинні з'ясувати в першу чергу.
– -- Відповів Орнагул.
– -- Пішли до бібліотеки, порадимось.

Залишивши дружин на турботу слуг, чоловіки пішли слідом за старим чарівником.

– -- Ви, вчителю, були праві, що то Темхуса. Це створіння зла може проникати в наш світ.

– -- Так у нього десь є прохід.
– -- похитав головою Орнагул.

– -- Але ж, де саме? Наш світ дуже великий.
– -- з болем промовив Теймур.

– -- А як що звернутись по допомогу до Аммани Богині Краси.
– -- запропонував Карол.

– -- Гарна ідея.
– -- погодився з ним Орнагул, і обернувшись до Теймура спитав: --- Твій корабель готовий?

– -- Майже. Лишилось навести лад у каютах, та прикріпити снасті і вітрила.

– -- Скільки на це піде часу?

– -- Якщо поспішити день – два…

– -- Треба поспішити. Кличте на допомогу всіх хто погодиться. Я звісно не впевнений… та якщо дітей забрали на Планету мертвих. То в нас обмаль часу.

– -- Чому?
– -- поцікавився молодий чарівник.
– -- Ви ж казали, до повноліття вони дітям не нашкодять.

– -- Так. Казав. Та в тому світі, час іде набагато швидше чим у нас. Наш день дорівнює року там.

– -- То в нас лише два тижні?
– -- тремтячим голосом перепитав Теймур.

Орнагул похитав у знак згоди головою.

– -- І моя донечка виросте не знаючи ні батька ні матері, серед одвічного зла?