Місіс Сміт була засмучена твердим рішенням Меґі зробити шлюбну церемонію скромною; вона сподівалася, що єдина дівчина Дрогеди вийде заміж під майоріння прапорів та грім оркестру, і святкування цієї визначної події розтягнеться на кілька днів. Але Меґі рішуче повстала проти метушні й навіть відмовилася вдягнути весільне вбрання, хотіла побратися у щоденному платті та звичайному капелюшку з подорожнього одягу.

— Кохана, я придумав, куди повезти тебе на наш медовий місяць, — сказав Люк, сідаючи поруч із нею у крісло в неділю, коли вони здійснили необхідні для вінчання приготування.

— Куди ж?

— На північ Квінсленду. Поки ти ходила до кравчині, я поговорив тут із хлопцями в барі «Імперіал», і вони сказали, що в тих краях можна заробити купу грошей, якщо чоловік дужий і не боїться важкої праці.

— Але ж, Люку, ти вже маєш добру роботу тут!

— Не годиться чоловіку сидіти на шиї у родичів своєї дружини. Я хочу заробити грошей і купити нам господарство в західному Квінсленді, й збираюся зробити це до того, як стану застарий, щоб впоратися з такою справою. Під час такої Депресії чоловіку без освіти важко знайти високооплачувану роботу, але у північному Квінсленді бракує чоловіків, а платять там вдесятеро більше, аніж я заробляю на Дрогеді.

— За що ж там так добре платять?

— За рубання цукрової тростини.

— Рубання цукрової тростини? Та це ж робота для чорноробів-китайців!

— Помиляєшся. Китайці надто малі для такої праці, й не можуть виконувати її так добре, як білі рубачі, до того ж ти не гірше за мене знаєш, що австралійські закони забороняють ввозити чорних та жовтих працівників на рабські роботи або змушувати їх працювати за платню меншу від платні білої людини, щоб не забирати кусок хліба з рота білих австралійців. Тому рубачів бракує, і гроші їм платять шалені. Мало хто є достатньо високим та дужим, щоб рубати тростину. Але я саме такий. Мені це до снаги. Я впораюся.

— Це означає, що ти збираєшся зробити північний Квінсленд нашою домівкою, Люку?

— Так.

Меґі поглянула повз його плече крізь великі вікна вітальні на Дрогеду: на евкаліпти-привиди, на Гоум Педдок, на низку дерев удалині. Не жити на Дрогеді? Бути там, де єпископ Ральф ніколи її не знайде, де вона ніколи не зможе його побачити, довіку бути прив’язаною до оцього незнайомця, який сидить поруч, що вже не буде вороття… Її сірі очі зупинили погляд на жвавому обличчі Люка і стали ще прекраснішими, але і сумнішими. Люк не стільки помітив її печаль, скільки відчув інтуїтивно, бо вона не заплакала, не опустила повік, не скривила ображено рота. Але він не переймався її печалями, бо не збирався дозволяти їй стати для нього настільки важливою, щоб хвилюватися за неї. Ясна річ, Меґі була винагородою для чоловіка, який зазнав поразки при спробі оженитися на Дот Макферсон із Бінджлі, але її привабливість та слухняність лише посилювали Люкову пильність стосовно свого серця. Жодна жінка, навіть така гарна, як Меґі Клірі, ніколи не матиме над ним такої влади, щоб указувати йому, що робити.

Залишаючись вірним собі, він раптом перейшов до того, що мав на думці. Інколи хитрість стає у пригоді, але в цій справі краще прислужиться груба відвертість.

— Меґан, я чоловік старомодний, — заявив Люк.

Вона ошелешено витріщилася на нього.

— Хіба? А яке це має значення?

— Так, — відповів він. — Я дотримуюся тієї думки, що коли чоловік одружується, то все майно жінки стає майном чоловіка. Як придане у давнину. Я знаю, що ти маєш трохи грошей, тому відразу ж попереджаю тебе, що коли ми поберемося, ти мусиш відписати їх мені. Скажу тобі тепер, що у мене на думці, поки ти не заміжня, щоб ти сама вирішила, хочеш ти цього чи ні.

Меґі навіть не здогадувалася, що їй залишаться її гроші; вона щиро вірила, що після одруження вони перейдуть від неї до Люка і стануть його грошима. Татко завжди розпоряджався життям Фіони та своїх дітей, а після його загибелі Фіона поступилася правлінням Бобу як його наступнику. Чоловік володів грошима, будинком, своєю дружиною та дітьми. І Меґі ніколи не ставила це право під сумнів.

— Ой! — вигукнула вона. — А я й не знала, що треба щось підписувати, Люку. Я гадала, що коли ми поберемося, все моє автоматично стане й твоїм.

— Раніше так воно й було, але оті нікчемні дятли з Канберри поклали цьому край, коли дали жінкам право вирішувати самим. Я хочу, щоб між нами все було справедливо й відверто, Меґан, тому й кажу тобі, як воно буде, коли ми оженимось.

Вона розсміялася.

— Добре, Люку, я не заперечую.

Вона сприйняла це як добра й зговірлива старомодна дружина; Дот так просто не здалася б.

— Скільки ти маєш грошей? — спитав він.

— Чотирнадцять тисяч фунтів. Щороку додається по дві тисячі.

Люк аж присвиснув.

— Чотирнадцять тисяч фунтів! Овва! Та це ж ціла купа грошей, Меґан. Краще б ними розпоряджався я і давав їм раду замість тебе. Наступного тижня треба побачитися з керівником банку і домовитися, щоб усе, що надходитиме в подальші роки, теж ішло на моє ім’я. Я й копійки не зніму з рахунку, можеш не сумніватися. За ці гроші ми згодом придбаємо нам ферму. А наступні кілька років ми удвох тяжко працюватимемо і відкладатимемо кожну зароблену копійчину. Годиться?

Меґі кивнула.