— Ви дістанете допомогу, коли переконаєте мене в тому, що вона необхідна, — з погляду моєї професії.

— З погляду моєї професії, — Фол посміхнувся, — вона конче необхідна. Я постараюсь сформулювати смисл нашого інтересу точніше: мені й моїм колегам не дуже подобається зворушливе єднання червоного літератора з аристократом, який живе у Швейцарії, та з ученим із Федеративної республіки; демонстрація такого «єднання людей доброї волі», — так, здається, пишуть московські газети, — відбудеться не десь, а в Лондоні, і не просто в Лондоні, за столом другорозрядного ресторану, а на Нью-Бонд стріт, де шельмуватимуть престиж «Сотбі», а потім у театрі на Пікаділлі, що його орендував на одинадцяте травня якийсь сер Годфрі, котрий веде представницькі шоу з політиками, журналістами й бізнесменами. Сер Годфрі вже розіслав триста запрошень у газети, журнали, на телебачення, в музеї, туристські фірми та компанії, які вклали гроші в культурний бізнес.

— Де ви роздобули ці дані? — спроквола спитав Брінінгз. — У моїх співробітників? Хто саме посмів передати вам цю інформацію?

Фол збагнув, що попав у пастку; брехати старій мумії марно; ас; усе зрозуміє відразу; сказати, що в нього в Лондоні є свої джерела інформації, теж не можна — британські амбіції, «непотопляючий авіаносець», «бастіон свободи» і таке інше.

— Я не думав, що ви так твердо тримаєте руку на пульсі, — Фол примусив себе всміхнутися. — Ви мене спершу так налякали, що я подумав, немов ви зовсім випустили з-під нагляду долю колекції, застрахованої у вашому женевському філіалі.

— Ви не відповіли на моє запитання, містер Фол.

— Взагалі, я не повинен відповідати на всі ваші запитання, полковнику. Ви можете звернутися в Нью-Йорк, коли мій шеф погодиться з вашими доказами, я відповідатиму на все, що вас цікавить. Я також шаную білль про права, сер…

— Містер Фол, ви знову не відповіли на моє запитання, занадто багато емоцій… Ви перебуваєте в Лондоні, і я маю всі резони дізнатися, хто інформує вас про ті події, які відбуваються в столиці британської співдружності націй…

— Все повертається на круги своя, воістину, — зітхнув Фол. — Ви ж розумієте, що я ні в якому разі не відкрию вам імен тих, хто допомагає мені в моїй справі, полковнику. Ставлячи таке запитання, ви просто робите неможливим наше співробітництво… В цьому, конкретно в цьому, заході…

— Чий це захід?

— Нашої фірми.

— Але він розпочатий за вашою ініціативою, чи не так? Ви не дуже схожі на тих, хто бездумно виконує наказ. Як мені здається, ви належите до племені фантазерів. Я чомусь переконаний, містер Фол, що саме ви запропонували своєму шефові й моєму давньому другові особисто провести цю справу в Лондоні.

— Це правда, полковнику. На щастя, у нас не дуже люблять ієрархію, як принцип організації розвідувальної системи страхової фірми. Чим більше щаблів, тим більше можливості спотворити правду. А ті, — Фол подивився на величезний стіл полковника, — хто займає ключові позиції на вершині ієрархії, нечасто зважають на рекомендації рядових працівників. От і виходить, що інформацію підганяють під вимоги босів заради видимого збереження єдності поглядів…

— Я вдячний вам за те, що ви ознайомили мене з вашою концепцією, зовсім нова; в такому разі, гадаю, ви наберетесь терпіння й вислухаєте мене. Я дуже погано ставлюсь до тих у нашій службі, хто єдиною метою розвідки — чи в таборі конкурентів, ворогів, чи друзів — вважає збирання інформації. Я за прогнозування в розвідці, містер Фол. Той, хто проти цього, — антиінтелектуал. Ставка тільки на операції недалекоглядна. До того ж культ секретності несе в собі загрозу для якості інформації, будучи страшною перепоною при переміщенні інформації від одного експерта до другого, бо автор секрету дорожить ним, як мати дитиною. Надмірна секретність служби його величності посміялася з нас, коли ми недооцінили Гітлера; відсутність прогнозів і некерований страх перед більшовизмом не дали нам змоги зробити правильну ставку, містер Фол, і почалася друга світова війна.

— А мені чомусь здавалося, що друга світова війна почалася через те, що Москва уклала договір з Берліном.

— Мабуть, у вас не було часу прочитати спогади сера Уїнстона Черчілля, містер Фол. Він дуже не любив більшовизм як ідейну течію, однак сер Уїнстон вельми шанобливо ставився до такого серйозного явища, яким була, є і буде Радянська Росія. Якби на Даунінг-стріт у тридцять дев’ятому році жив сер Уїнстон, а не сер Невілл, запевняю вас, пакту Москви з Берліном не було б, був би пакт Лондон — Москва…

— Щось подібне я читав у комуністичній пресі, полковнику…

— В комуністичній пресі працювали Маркс, Ленін, Плеханов, Люксембург, Тольятті, Торез, Пік; між іншим, свого часу Бернарда Шоу, Ромена Роллана, Теодора Драйзера і Уолтера Ліппмана також звинувачували в тому, що вони піддавалися впливу червоних. Я не рекомендував би вам скидати з рахунку комунізм, містер Фол, це досить серйозна доктрина.

… Увечері в клубі, де полковник Брінінгз завжди вечеряв, він зустрівся з сером Мозесом; своїм правом запрошувати сюди знайомих він не користувався — якщо вже клуб, то тільки для своїх; кожен знає кожного, абсолютна взаємна довіра — після дев’яти годин в кабінеті, де робота полягає в тому, аби не довіряти, тут можна нарешті розслабитись і по-справжньому відпочити.

Мозес Грінборо був кадровим співробітником розвідки; вийшов у відставку двадцять років тому, але в свої сімдесят два виглядав щонайбільше на п’ятдесят; все ще грав у теніс (тільки з тренером, уже побоювався перевантажувати себе надмірним пересуванням по корту; міра, в усьому має бути міра), раз на тиждень навідувався до однієї з своїх приятельок, влітку виїжджав у Норвегію, рибалити; він там воював у сороковому; залишилися ще друзі, однак спогадів уникав, вважаючи їх гіркою долею старості; не можна старіти, це — Дюнкерк, поразка, здача.