Життя мені організувало іспит.З одним білетом та трьома запитаннями:1. Чому “бо...”?2. Чому “бо так...”?
Андрій Процайло
ЖИТТЯ ЯК ВІТЕР,
АБО ЩАСТЯ В БАЙДУЖОСТІ
Життя мені організувало іспит.
З одним білетом та трьома запитаннями:
1. Чому “бо...”?
2. Чому “бо так...”?
3. У чому щастя?
Умова: так відповідати, щоб зрозуміти самому.
Я, Сергій
Щоб жити, ти мусиш усвідомити,
що “так” – нема, і “сяк” – нема.
Є по-різному. З “так” і “сяк” тільки
виживають. Інколи.
Іван, дід
Життя – це кругосвітня подорож
навколо стовпа.
Едик Грішер, бізнесмен
Все наше життя, чомусь,
пересипане перцем... з горілкою,
яка тимчасово стає медовою.
Оксана, жінка
Моє життя постійно реанімувало
мене стількома суперечностями,
що я почав сумніватися, чи воно моє.
Поки не перестав реагувати...
на суперечності. Тоді зникла
реанімація та сумніви.
Залишилося життя.
Чоловік, що цілує Русалку
1
Якщо нікуди йти, просто йди...
Час вирішив побавитися зі мною у гидку, проклятущу, з розуму зводячу вічність. Він по-королівськи всівся на самому горлі “Української з перцем” і насолоджувався черепашачими кругосвітніми походами стрілки на моєму годиннику. А я просто тупо пив - емоції ще не встигли завести божевільний танок сірої та білої речовини, чи що там у голові є. Після чергової пляшки молодий офіціант не витримав і запитав:
Може, чогось поїсти?
Може, - відповів я.
Замовляйте, - нагадав хлопець.
Замовляй сам, - я не хотів ні з ким розмовляти.
На свій смак?
На твій смак.
Пилося нормально, а їлося - для годиться. Для годиться треба було й кудись іти.
Я вийшов з ресторану. Попри застояну вічність за мною вже підглядали зірки та худющий місяць, пленталася старезна як світ циганка і вперто старалася затримати мене, нахабно погрожуючи:
– Почекай, я тобі сказала. Чуєш, чоловіче? Бо буде недобре. Чуєш?
Я напівп’яно, бо ніяк не брало, вороже витріщився на неї. Мовляв, іди, а то...
Та не треба мені твоїх грошей, синок... Я й так знаю, що у тебе тільки 21 гривня 65 копійок. Десятка, дві п’ятірки і гривня шістдесят п’ять копійками.
“Не звертати уваги, - подумки втихомирював я себе, - спокійно, адже ти ніколи не вірив у всілякі бачення-передбачення”. Однак циганка не відставала:
Якщо ті гроші проп’єш, ти наробиш багато дурниць і пропадеш, - прорекла вона. – Тому ти мусиш віддати їх мені.
Я покірно вийняв гроші з кишені, перерахував (так і є – 21,65!!!), втиснув їх циганці у давно зготовану до такої процедури долоню і сказав:
– Відстань, добре?
Так. Але послухай: подякуй Богові, що звернув увагу на твою нечисту душу. Твоє звільнення з роботи – твоє спасіння. Згадаєш стару циганку. І ще: в горі не пий, тільки в радості. Зрозумів?
Нічого не відповівши, я повернувся назад і поплентався додому. За відсутності грошей звабливі вогні чергового кафе ображено опустили повіки. В очікуванні більш вдалого клієнта: грошовитого і в радості. Або в горі – байдуже, лишень платив би. Бізнес...
Важко, гидко та образливо... Безпорадність звалилася на мене з енного поверху пекла і заливала безпомічне серце морем кипучої смоли. Місяць боляче штрихав рогом, зірки обпікали байдужістю, вітер вимітав із розхристаної душі останні залишки тепла, і все сміялося, кепкувало, показувало на мене страшними, з фільмів жахів пальцями.
– Ти не маєш права зламатися, - щосекунди, падаючи з ніг від безсилля та втоми, мій вірний Ангел просив мене піднятися, побачити щось інше, крім проблем, скинених на мене, зовсім непідготовленого до іспиту самовпевненого ідіота, вічним учителем, чуйним і добрим, часто до болю вимогливим, часто жорстоким та егоїстичним, однак завжди справедливим Життям.