Бердіна кивнула.

— Є ще одна.

Вона коротко глянула на Річарда, потім відсунула ряд книг в сторону і відчинила потайні дверці. У стіні відкрилася ніша, де на зеленій оксамитової подушечці із золотою облямівкою лежала маленька книга. Шкіряна палітурка колись була червоною, але тепер так полиняла, що від колишнього величного кольору залишився лише натяк. Скромна книга була інтригуюче красива, напевно, через невеликий розмір і, почасти через малюнок ручної роботи на м'якій шкірі.

— Колись я допомагала лорду Ралу — я маю на увазі Даркена Рала — працювати над перекладом книг з древнєд'харіанської, — пояснила Бердіна. — Це, одне з місць, де він займався своїми особистими книгами — ось звідки я знала про ключ і про тайничок в книжковій шафі. Я сподівалася, що це допоможе.

— А що це? — Запитав Річард.

— Боюся, я сподівалася марно. Тут теж… відсутні записи. Тільки не так, як в інших книгах, де відсутні частини тексту — то тут, то там, або цілі уривки. Тут немає жодного слова. Книга абсолютно порожня.

— Жодного слова? — Підозріло перепитала Ніккі. — Дай-но подивитися.

Бердіна простягнула Ніккі маленьку книжку.

— Кажу ж тобі, це марно. Переконайся сама: вона абсолютно чиста.

Ніккі відкрила стародавню шкіряну обкладинку і почала вивчати першу сторінку. Її палець рухався так, як ніби вона читала. Вона перевернула сторінку і початку переглядати далі, потім зробила те ж саме ще раз.

— Добрі духи, — прошепотіла Ніккі, продовжуючи читати.

— Що там? — Запитав Річард.

Бердіна піднялася навшпиньки, перехиляючись через стос книг.

— Там нічого немає. Бачиш — порожньо.

— Ні, не порожньо, — пробурмотіла Ніккі, не відриваючись від читання. — Це магічна книга.

Вона підняла очі.

— Книга порожня тільки для тих, хто не наділений даром. І навіть ті, у кого є дар, повинні володіти достатньою силою, щоб прочитати цю книгу. Це частина особливого закляття, вона показує, що книга надзвичайно важлива.

Бердіна зморщила носик.

— І що?

— Магічні книги небезпечні, деякі вкрай небезпечні. А є ще й такі, які навіть більше, ніж вкрай небезпечні.

Ніккі помахала книгою перед Морд-Сіт.

— А ця навіть більш небезпечна, ніж все перераховане вище. Щоб захистити такі книги, на них зазвичай ставлять щити. Якщо вони являють собою небезпеку, на них накладають закляття, завдяки яким прочитане зникає з голови людини так швидко, що він не встигає запам'ятати його. Тому всі вважають, що сторінки порожні. Необдарована людина просто не здатна утримати в голові рядки з такої магічної книги.

Взагалі ти бачиш слова цієї книги, але забуваєш їх так швидко, що не можеш усвідомити, що там було щось написано — слова зникають з твоєї голови ще до того, як ти встигаєш їх переосмислити — зокрема таке заклинання лежить в основі Вогняного Ланцюга. Чарівники давніх часів використовували подібні заклинання, щоб захистити написані ними небезпечні книги — і починали цікавитися, чи можна зробити те ж саме з людиною, щоб вона зникала точно так само, як і слова в деяких магічних книгах.

Ніккі знову звернулася до книги.

— Але, звичайно ж, виконати таке з живою людиною набагато складніше, ніж зі словами в книзі.

Річард вже давно зрозумів, що зумів запам'ятати «Книгу Зниклих Тіней» лише завдяки своєму дару. Зедд пояснив, що без цього він не зміг би запам'ятати жодного слова з цієї книги.

— Так про що ця книга? — Запитав він.

Ніккі, нарешті, відірвалася від сторінок і подивилася на них.

— Це книга магічних приписів.

— Знаю, ти це вже говорила. — Терпляче сказав Річард, — приписів чого?

Ніккі глянула на сторінку, проковтнула клубок у горлі і знову подивилася йому в очі.

— Я думаю, що це справжня книга правил про те, як вводити в гру шкатулки Одена.

У Річарда знову пробігли мурашки по шкірі, поколюючи руки і ноги. Він бережно взяв книгу з рук Ніккі. Дійсно, вона зовсім не була порожньою. Кожна сторінка зберігала в собі текст, написаний дрібним почерком, діаграмами, схемами і формулами.

— Це древнєд'харіанська? — Подивився він на Ніккі, — Ти хочеш сказати, що вмієш читати на древнєд'харіанській мові?