Хоча Річарду здавалося, що шлях їх був дуже довгий, він розумів, що це тільки ілюзія, підказана йому сильною спрагою. Коли вони, нарешті, вийшли з чагарників на обширну галявину, Річард ледь зміг повірити своїм очам. Все було точно таким, як це описувала Келен. Трав'янистий луг був усипаний сотнями іскор Мерехтливих в Ночі, ковзаючих серед високих трав і польових квітів. Смуга зірок нагорі, в розриві крон високих сосен, в порівнянні з зірками в траві, здавалася нудною і неживою.

Це було красиво, але поранило серце Річарда, через те, що нагадало йому про Келен, про першу зустріч з нею, в той день, коли вона познайомила його з Ша, про той час, коли вона розповідала йому про Мерехтливих в Ночі. У його думках Келен і Мерехтливі в Ночі були назавжди пов'язані. І тепер, коли з тієї пори пройшло так багато часу, він дізнався, що його мати кинулася в палаючий будинок, щоб врятувати Гхазі. Вона загинула не одна. І все тому, що тисячоліття тому якийсь чоловік проник в Храм Вітрів і зробив так, щоб Річард народився з обома сторонами дару, з обома сторонами, яких, як сказала Сильфіда, у нього більше не було.

Річард ступив у траву, і кілька Мерехтливих в Ночі наблизилися до нього, цікавлячись, що за чужинець опинився серед них. Мерехтливі в Ночі мерехтіли то яскравіше, то слабше, начебто вели між собою бесіду.

— Як Вас звати? — Запитав Річард супроводжуючого його Мерехтливого в Ночі.

— Я — Тарн.

Річард почав спостерігати за танцями Мерехтливих в Ночі, за тим, як вони наближалися, ковзаючи, неподалік від нього злітали вгору і мчали геть врозтіч.

— Нас залишається все менше, — сказав Тарн. — Раніше такого не траплялося. Для нас цей час — час страждань. Причина нам невідома.

— Причина — це частина того, чому я тут, — сказав йому Річард. — Я сподіваюся знайти засіб, щоб зуміти зупинити те, через що у Мерехтливих в Ночі виникла недуга. Якщо у мене не вийде, то ви всі зникнете з цього світу.

Якийсь час Тарн мовчав, замислившись. Інші, почувши слова Річарда, відплили подалі, ховаючись у темряві трав, як ніби в пошуках затишного місця, щоб виплакатися. Однак деякі підпливли ближче.

— Багато нас знали Гхазі, — сказав Тарн. — Вони сумують по ньому. Ти не міг би хоч що-небудь повідомити, про що він говорив до того, як життя покинула його? Так, як ти говорив про слова Ша?

— Мені шкода, Тарн, але я не був знайомий з Гхазі. Я не знав про те, що він прийшов, щоб побачитися з моєю матір'ю. Гхазі і моя мати, ймовірно, загинули до того, як він зміг хоч що-небудь нам повідомити про причину своєї появи.

Річард подумав, чи не тут крилася причина пожежі.

Багато хто з Мерехтливих в Ночі потьмяніли, ніби розчаровані тим, що він не міг повідомити їм жодного з останніх слів Гхазі. Річард згадав про своє завдання і звернувся до них у справі, яка привела його сюди.

— Будь ласка, Тарн, я прийшов у важливій справі, яка, як я вже говорив, може в кінцевому підсумку, допомогти Мерехтливим в Ночі в їх біді. Я прийшов, тому що Барах залишив тут дещо для мене. Тут знаходиться його бібліотека. Сюди він прислав свою дружину, у якої була для мене книга.

— Магда, — вимовило одне з істот поруч з ним. Він не був упевнений, але у того, хто це сказав, звук голосу був помітно більш жіночним, ніж у Тарна.

— Вірно.

— Це було задовго до нас, — сказала вона, — але слова Бараха були нам передані. Ми все ще зберігаємо таємниці, які він просив нас зберігати. Я — Жесс. Йдемо. Тарн і я проведемо тебе.

Тарн і Жесс повели Річарда по шовковистій траві наліво, до високих дерев. Далі від просторого лугу, серед дерев, дорога знову стала походити на спуск в світ темряви. Тільки ці двоє Мерехтливих в Ночі висвітлювали йому шлях.

— Це далеко? — Запитав Річард.

— Не далеко, — сказала Жесс.

— Це місце всередині наших земель, — сказав Тарн, — місце, де ми можемо про нього піклуватися і захищати його. Тисячоліття тому насіння вигадок впало на благодатний грунт крихт і недоїдків фактів, оросилося бажаннями і почало вкорінюватися і рости. І в кінцевому підсумку, дало рясний урожай чуток, подібно до вибуху, що поширилися далі і далі вітром поговору, про те, що у нас прихований казковий золотий скарб. Ніщо не могло переконати тих, хто повірив. Для таких людей блиск золота яскравіше сяйва істини. Їх спрага роздобути незаслужене багатство була такою сильною, що вони воліли пожертвувати всім тим, що було для них справжньою цінністю, аніж прийняти істину — що це була тільки порожня віра.

— Те, що ми зберігаємо — не скарб, — сказала Жесс, — а обітниця, дана нашими предками.

— У своєму роді — це скарб, — сказав їм Річард. — У всякому разі, для людини, якій це адресовано.

Те, що здавалося їм недалеким, виявилося дуже далеким для Річарда. Від знемоги він вже з великими труднощами переставляв ноги. В животі бурчало від голоду, а вони все йшли і йшли крізь лісову тишу.

Напевно було вже далеко за північ, коли дерева розступилися і Річард, нарешті, побачив освітлену сріблястим місячним світлом долину, яка простягалася далеко внизу. Чаша долини була встелена пишними лісами, дерева циновкою піднімалися по схилах гір, замикаючи долину з усіх сторін. Місце, де він стояв, оглядаючи вид внизу, не тільки панувало над долиною, але звідси відкривався прекрасний вид на місцевість, яка Річарду завжди подобалася. Йому пристрасно хотілося б досліджувати це місце, опинитися в цьому лісі в долині… але опинитися там з Келен. Без неї вся краса була для нього всього лише не маючим значення словом. Без Келен, яка усміхалася йому, світ був порожнім і мертвим.

— Тут місце бібліотеки, яку Господар Барах залишив нам на зберігання, — сказав Тарн.

Річард роззирнувся. Йому було видно тільки папороті, кілька лоз винограду, що спускалися зверху з темряви і стояли поруч товсті стовбури сосен, що обрамляли висоту.

— Де? — Запитав він. — Я ніде не бачу ніякого споруди.

— Тут, — сказала Жесс, ковзнувши нижче, до невеликого валуна, і влаштувавшись на його вершині. — Бібліотека — під ним.

Річард почухав потилицю. Місце здавалося невідповідним для бібліотеки. Але потім він згадав, як виявив вхід до бібліотеки в Каска під могильним каменем. У світлі цього, тут було більше сенсу. Будівля, напевно, була б давно виявленою і розграбованою.