— Так, вона вижила. Багато пізніше вони з Мерітом полюбили один одного, і ця любов повернула її до життя. Звіти того часу місцями зіпсовані, деякі шматки пропущені, є помилки в хронології подій, але правда полягає в тому, що Меріт був її другим чоловіком.

Річарду довелося сісти на мармурову лаву. Сприйняти таке — це було занадто. Збіги вражали. І примиритися з ними було неймовірно важко. Він — єдиний за тисячі років народжений з магією Збитку… Барах — останній, хто був у Храмі Вітрів до самого Річарда… Барах був одружений на жінці, яка стала першою сповідницею… Річард закохався і одружився на Сповідниці — самій Матері-сповідниці Келен…

— Коли Магда Сірусом використала свою отриману владу сповідниці на Лотейном, вони дізналися, що він зробив в Храмі Вітрів — дізналися те, про що знав тільки Барах.

Річард звів очі.

— Що зробив Лотейн?

Мати пильно дивилася йому в очі, немов заглядаючи саму в душу.

— Лотейн зрадив їх, коли був у Храмі. Він звільнив якусь магію, яка була там схована — в якийсь момент майбутнього вона повинна була з'явитися в світі живих. Імператор Джеган був народжений цією силою; і саме Лотейн дозволив їй просочитися з безпечного сховища, перенесеного в інший світі. Це була магія соноходця.

— Але навіщо Лотейн створив таке? Адже він був головним обвинувачем. Це ж він зобов'язаний був простежити, щоб команда Храму була страчена за той збиток, якого вони завдали.

— Ймовірно, Лотейн вірив, що магію необхідно викорінити з людської раси. У те ж вірять і наші вороги в Старому Світі. Можу припустити, що його фанатизм знайшов новий вихід: він уявив себе рятівником людства. У підсумку це він забезпечив повернення соноходця в світ живих, щоб очистити світ від магії.

— З якихось причин, Барах був не в силах закрити пролом, створений Лотейном, не міг знищити наслідків його зради. Він зробив найкраще з того, що міг — простежив, щоб з'явився баланс, противага нанесеному пошкодженню — хтось, здатний протистояти силам, прагнучим до знищення обдарованих, хтось, хто володіє необхідними здібностями. Цим «хтось» повинен був стати ти, Річард. Барах простежив, щоб ти був народжений, щоб міг протистояти тому, що було зроблено Лотейном. Саме тому ти, Річард Рал, єдиний, хто здатний зупинити Орден.

Річард відчув себе хворим. Все, що відбувалося, змушувало його відчувати себе величезним пішаком, якого всі використовують в своїх прихованих цілях; простачком, здатним лише виконувати чужі плани, який вимушений грати роль, обумовлену йому через прірву тисячоліть.

Ніби прочитавши його думки, Шота, все ще в образі його матері, співчутливо поклала руку йому на плече.

— Барах постарався врівноважити це пошкодження. Він не обумовлював, як буде досягнута рівновага, і як вона стане діяти. Твоя добра воля, Річард, зовсім не викреслена з рівняння.

— Ти так думаєш? Мені здається, що я — просто вирішальний елемент цієї головоломки, введений в гру в останній момент. Я не бачу своєї доброї волі, свого бажання, свого власного життя, свого вибору — взагалі нічого. Здається, всі інші вже визначили мою подальшу долю.

— Я не думаю, що це так, Річард. Я б сказала що все, що було зроблено, мало чим відрізняється від підготовки солдата. Навчання дає йому можливість досягти мети, перемогти в битві, якщо вже битва неминуча. Це не означає, що, коли почнеться битва, солдат не втече, що буде стійко битися. Ймовірно, він навіть переможе, якщо застосує кращі зі своїх здібностей і навичок. Барах простежив, щоб у тебе була така можливість, Річард. Він залишив тобі броню, зброю, здібності, щоб захистити своє власне життя і свій власний світ, якщо в цьому виникне необхідність. Ось і все. Він лише простягнув тобі руку допомоги.

Рука допомоги, послана через безодню часу… Річард заплутався і відчував себе виснаженим. Здавалося, він більше не знає себе, не знає, хто він такий насправді. Не знає, яка частина його власного життя належала йому самому. Як ніби привид Бараха раптово матеріалізувався з глибини століть і оселився в душі Річарда.

І ще одна обставина все не давала йому спокою. Одна деталь, яка не мала сенсу. Як міг Лотейн, головний обвинувач, відвернутися від своєї віри, відвернутися від людей Нового Світу? А те, що він піддався притягальній силі переконань Старого Світу, здавалося Річарду занадто простим і зручним поясненням.

І раптом воно прийшло — осяяння, нахлинуло потужним потоком. Здогад, від якого захоплювало дух. Те, що завжди турбувало його в древніх рукописах. Шота пробудила його пам'ять про давні події, від чого всі частини тієї давньої історії раптово встали на місце. Тепер Річард зрозумів те, що завжди здавалося йому неправильним і весь час його турбувало. І тепер, усвідомивши все, він не міг зрозуміти, чому не здогадувався про це раніше.

— Лотейн був негідним звання обвинувача, — вимовив Річард, наполовину сам собі. Він застиг немов у трансі, широко розкривши немигаючі очі. — Це не було простим проявом фанатизму Лотейна. Він ні від кого не відвертався. Він не був зрадником. Він був шпигуном. Завжди був шпигуном. Він, немов кріт, підбирався до мети, прокладаючи ходи під землею. У нього був час, щоб домогтися положення і влади. І знайти спільників, готових виконувати його таємні накази.

Лотейн був не просто шанованим чарівником, він ще володів великою владою. Зі своїм політичним впливом він мав доступ до найвищих постів. І коли, нарешті, представилася довгоочікувана можливість, він почав діяти. Він зробив так, щоб його спільники були призначені в команду Храму. Як і сьогоднішні послідовники Ордена, Лотейн і його люди твердо вірили в свою справу. Це з їхньої вини чарівники зазнали невдачі. Їх діяльність не була результатом зміни поглядів, не була безчесним вчинком. Все так і було задумано. Спеціально, з самого початку.