Шрифт:
— Не потрібні, то не потрібні, але якось живете, — провокував Бронко.
— Аякже ж, дякуючи ласці панській, якось поки що живемо. Роботу дає нам «Фонд праци».
— А що це таке за «Фонд праци»? Я знаю, що люди скаржаться на безробіття, а тут якийсь «Фонд праци»?
— Або не кожному там дають роботу.
— А, ось воно як… А кому дають роботу?
— Треба, паночку, насамперед безробітним бути, щоб дістати роботу з «Фонду праци».
— Правильно, вуйку, бо робітному не треба роботи…
— Ет, говорите, бо не знаєте, як воно… Ви собі гадаєте, що то так легко безробітним стати? Треба мати папери на тото. А я вам кажу, що не один чоловік повісився, заки виробив собі оті папери на безробітного. Що ви собі міркуєте? В наш час безробітний — то вже гейби посада… Лише на тій посаді не дають грошей, як ви собі гадаєте, а платять гнилою бульбою і вугіллям наполовину з землею. А рахівники, про яких я згадував, обчислили, що якби ретельно платити нам за нашу роботу, то ще повинні нам по дві-три десятки до бульби й вугілля докладати. А воно таке виходить, чуйте, що держава одним боком ніби нам спомагає, а другим — обдирає.
— А де ж вам дав роботу «Фонд праци»?
— Справляємо шляхи.
— Ще рік тому були шарварки.
— Є, коли й тепер є, але панам не терпиться мати в краю добрі дороги…
— Певно, пани люблять вигідно роз'їжджати собі…
— А хто його знає? Може, роз'їжджати, а може, прийдеться і втікати…
— Ви що гадаєте, що Польща може розпастися?
— А ви знаєте, прошу пана, що годно таке статися?
— Це таке вам ваші листоноші сказали?
— А якби й так — то що?
— То нічого. Шустрі хлопці, видно, з них.
— Та певно! Якесь ніяке до такого діла не бралося б…
— Добре, пани повтікають. А як ви думаєте, хто буде тримати порядок в краю? Мусить якась влада бути?
— Певно, без порядку не можна…
— А хто той порядок тримав би, як ви гадаєте, як пани повтікали б?
— Про мене, хай би й сам чорт скочив на час з неба, аби не пілсудчики.
— А якби більшовики перейшли Збруч?
— То й що таке велике? Були би-сьмо бодай вкупі.
— Як ви сказали?
— Ет, пане, з вами не наговорився б! Адіть, поїзд курить. Щось мені видиться, що в заднім вагоні буде добрий кондуктор.
Чоловік, не чекаючи, аж поїзд зупиниться зовсім, вхопився за підніжку передостаннього вагона.
«А буржуазія потішає себе надією, що немає українського пролетаріату. Він є, прошу панства, є, і то ще який!»
Розуміючи, що дядько хоче відділитись від принагідного співбесідника, Бронко сів у перший вагон.
Шеф, на диво-чудо, не розсердився на Бронка, що той не привіз грошей. З дев'яти боржників тільки один, будучи на смертній постелі, віддав свій борг, якого, до речі, якраз вистачило, щоб покрити кошти подорожі Бронка.
— А що вони казали? Людина щось говорить, прошу я тебе, коли не віддає борг.
— Той, колишній голова, що від імені товариства «Просвіта» підписав грошове зобов'язання, видивився на мене, як на вар'ята. По-перше, їх «Просвіту» ще рік тому ліквідували, а до того він вже три роки не був там головою. Але це не найважливіше. Він каже: «Треба бути шуєю [66] щоб напередодні девальвації віддавати гроші».
66
Негідником, падлюкою (пол.).
— Чекай, Броник, чекай. А про яку девальвацію мова?
— А що приносить із собою кожна війна, як не девальвацію в першу чергу, пане шефе? Він ще сказав: «Я хоч би й хотів, то не знаю, якими грішми віддавати… радянськими карбованцями чи німецькими марками».
— Так і сказав?
— Так і сказав, пане шефе.
— Я знав, прошу тебе, що українці — підлий народ, але що аж так, то не припускав. Підлий народ, для якого не варто було жити, як це я робив. Дотепер, як сам знаєш, Броник, жив я тільки для народу, а відтепер житиму, прошу я тебе, тільки для себе. Так вирішив твій шеф, Кость Філіпчук, а тому з цієї нагоди скоч, прошу тебе, гін унд цурік [67] на одній нозі. Ех, Броник, Броник, ти був колись моє третє око.
67
Туди й назад (нім).
— Бійтеся бога, пане шефе.
— Права рука, хочу сказати. І я хотів би, прошу я тебе, шмаркачу, щоб вернулися між нами давні відносини. Як сам чуєш, грядуть страшні часи, Броник. Згадаєш слово свого шефа, страшні часи насуваються…
— Як для кого, пане шефе.
— Чекай-но. Як ти сказав? Ніби як що до чого, то ти собі «ти», а я собі «я»? А ти знаєш, що це нечесно з твого боку? Ми ж, прошу тебе, незважаючи на. деякі непорозуміння, завжди йшли, прошу тебе, разом, хоч і доводився тобі начальником. А у скрутну хвилину ти зрікся мене, ніби Іуда Христа?