— Чим менше знаєш, тим безпечніше для тебе.

— Ти використовуєш мене, так? Рахуєш, що я одна з них, прикидаюся, але ти хитріший...

— Що ти мелеш?

— Тоді чому? Чому нічого мені не розповідаєш? Хто ви такі? Що між вами відбувається?

— Тобі не можна... Так буде краще...

— Так не буде краще! Хто знає, може, все трапилося б інакше, якби я знала, в чому справа...

— Як ти не зрозумієш... Послухай...

Аріяна видихнула і різко відвернулася.

— Я тільки хотіла... Напевно, ті люди справді небезпечні...

— Ти бачила обох? Зможеш описати іншого?

— Ти не знаєш, як він виглядає?

— Першого я розкрив ще тижня два тому. Це він слідкував за мною. А другого взагалі не бачив.

— Я також... Та він тільки вчора прибув. Розмову підслухала зі сховку. А цього впізнала коло прилавка випадково, за голосом.

— От же не щастить...

Знову пауза.

— Кажеш, вони згадували Вартових? Як саме?

— Казали, що ті давно не з’являлися, по-моєму, були раді цьому.

— Значить, казали — не з’являлися? Відмінно... Ще що-небудь пам’ятаєш?

— Про якийсь сектор мова була. Нібито Вартові закрили вхід до нього, когось спіймали при цьому.

— Це все?

Аріяна замовкла. Було ще одне запитання, що дуже її особисто турбувало.

— Вони сказали, що бабуся твоя працювала на Вартових, і припускали, що... що немає її вже, а ти це приховуєш...

— Так прямо і сказали?

— Це правда?

— Ти повірила?

— Де вона? Чому її так довго немає? Чи цього ти також не можеш розповісти?

— Аріяна...

— Добре, не кажи...

— Ти повернешся. Обов’язково.

Ще мовчання. Не розмова і не сварка. Розрядити б обстановку.

— А яку силу має цей обряд?

— Тобі доведеться виходити за мене заміж. Або в крайньому випадку наступного сезону пройти офіційний обряд розриву. На твоєму місці я б подумав.

— Як на рахунок негайно пройти цей обряд?

Аріяна схопила оберемок сіна і запустила в Іллю. Воно розсипалося дорогою, навіть не досягнувши цілі. Обоє розсміялися.

— Звідкіля ти знав, що Нестор йде до мне?

— Повністю певен не був, але подумав, що краще перестрахуватися... Старався не випускати тебе надовго з поля зору вдень. Бачив, як він підходив до тебе неодноразово.

— Ти слідкував за мною?

— Не тіш себе ілюзіями, на це в мене аж ніяк часу не було. Просто поміж іншим поглядав, як би чого не викинула в своєму репертуарі.

— Якщо б ти потрапив до нас, я б подивилася на твій репертуар.

Вони знову розсміялися. Несподівано Аріяна опинилася в самій гущі витаючих соломинок, почалася запекла перепалка.

— Тихіше! От розшумілися, ще Медія прокинеться!

У Аріяни серце пішло в п’яти. Вони навіть не помітили, що хтось зайшов! Дарія стояла посеред всього цього неподобства, руки в боки.

— Я вам покривало принесла, вночі прохолодно, а ви...

Після короткої розмови виявилося, що знаходяться вони в сараї місцевої відьми. Тут, за словами Дарії, вона ніколи не з’являлася, але... В цьому місці довелося вислухати промову про абсолютну безвідповідальність Іллі, який влаштував балаган з укриття. Також вони дізналися, що його вчинок викликав досить бурхливу реакцію серед населення. Плітка поповзла Живицею моментально. Хоча поповзла — це не те слово. Полетіла. Із швидкістю світла. Дорогою вона трансформувалася, обростала новими деталями, і те, як вона буде виглядати з ранку, — тяжко передбачити. Одне зрозуміло: жахливий чаклун зачарував ні в чому не винну дівчину, магією змусив її погодитися і потягнув за собою в ніч. Паралельно почалися роботи з ідентифікації особи дівчини.

— Вам краще вдень в селищі не з’являтися. Ілля... Не уявляю, як тепер ти покажешся на людях. Думаю, хоча б перший час тобі взагалі потрібно триматися подалі. Настрої доволі агресивні. Я допоможу, чим зможу, але сам розумієш... Не уявляю, як ти викрутишся...

У тьмяному світлі лампадки все ще іскрилися порошинки. Дарія пішла, залишивши їм покривало і багаж сумних думок. Неймовірно важкий багаж.

Напружене мовчання перервав Ілля:

— З самого ранку ми вирушимо назад, вночі в ліс потикатися — пропаща справа. Нам необхідно відпочити, а як тільки почне світати, я тебе розбуджу.

— Ілля, мені так шкода...

— Ну давай, лягай, я накрию тебе покривалом, а то змерзнеш.

— А ти?

— Не хвилюйся, і мені вистарчить.

Аріяна трохи помовчала, але таки наважилася поставити запитання, що її мучило:

— Дарія також сердиться на тебе, так?

— Звичайно, сердиться. Хоча більше переживає, ніж сердиться.

— Ти їй скажи, що весь той обряд абсолютно нічого не значить.

Ілля трохи здивовано поглянув на неї.

— Ти думаєш… — він ще ширше заусміхався і продовжив: — Даринка — моя сестра.