Трусонула його плече, погляд впав на долоню. На лівій руці на пальцях виднілися тонкі червоні порізи.

— Ні...

Як уві сні окинула поглядом галявину. Малюк злякано притискався до стінки колодязя.

— Ні...

Драконяча отрута... Смертельна... Вже хвилин за двадцять порятунок стане неможливим...

— Ілля...

Тремтячими руками Аріяна відкинула волосся з чола хлопця. Він був без свідомості, дихання ледве вловлювалося.

— Що я наробила...

Вся вага скоєного прибила дівчину до землі. Вона не могла рухатися, не могла думати. Вона розуміла, що нічого не може зробити, та повірити в це... Хіба в таке можна повірити?! Уривками спливали спогади. Клініка. Світлана, що пояснює їй властивості луски драконів. Аріяні роблять ін’єкцію. Всім співробітникам на Драконячому острові виробляють імунітет до отрути. На всяк випадок... Там є медпункт...

Ліки, котрі передала сестра!

Моментально зірвавшись на ноги, дівчина кинулася до хатинки. Від хвилювання довго не могла знайти сумку, потім копошилася у кишенях. Ось воно! Дороги назад навіть не пам’ятала. Опинившись коло Іллі, тремтячими руками розкрила пакет. Що тут у нас... Знервовано переглянула весь вміст. Зробила глибокий вдих, переглянула ще раз, цього разу повільніше та уважніше. Та вже розуміла, що протиотрути немає. НЕМАЄ.

Смутно розуміючи, що робить, взяла джгут і перетягнула руку Іллі коло ліктя. Навмання ввела загальнозміцнюючий розчин. Знала — користі від цього мало, але потребувала діяти. Щоб не думати...

— Аріяна? Що сталося?

Схвильований знайомий голос. Голос, котрого тут не може бути. Невже галюцинація? Повільно підняла обличчя... Така реальна...

— Аріяна! Відповідай!

— Це ви?

Аріяна секунду мовчала, а потім немов прийшла до себе.

— Ядвіга Гордіївна! Отрута дракона! Він порізався об луску!

— Дракона?

Археолог напружено озирнулася навколо, помітила Малюка.

— Скільки часу минуло?

— Я... не знаю... хвилин п’ять, може, більше...

Кажучи це, Аріяна немов промовляла вирок.

— Тут немає протиотрути... — ледь чутно вимовила жінка, але дівчина її відмінно почула. — Імунітет... У тебе є імунітет до отрути? Тобі довірили дракона, в тебе повинен бути імунітет!

— Так.

— Закатай рукав!

Археолог схопила пакет, що валявся поряд, і знайшла ін’єктор. Пробу крові взяла миттєво.

— Залишайся коло нього, я зараз.

Аріяна розгублено поглянула їй услід, потім знову на Іллю.

— Тримайся, ти тільки тримайся...

Вона неусвідомлено почала гладити хлопця по неслухняному волоссю, відчайдушно намагаючись запевнити себе, що тепер все буде добре. А час біг немилосердно... Час нікого не шкодує... Якщо б вона знала, до чого приведуть події того дня...

— Ну ж бо, посміхнися, небезпека минулася. Він одужає.

— Це все через мене...

— Через тебе?

— Я все хотіла йому розповісти, ну, як поводитися із драконами... Але мені постійно щось заважало договорити... — Аріяна схлипнула і витерла сльозинку, що скотилася, рукавом. — Я була зобов’язана... Я дійсно намагалася...

Дівчина говорила так, немов хотіла впевнити саму себе, але одночасно не допускала прощення. Свого прощення.

— Я тебе знаю, тому впевнена, що тому виною об’єктивні причини.

Ядвіга Гордіївна налила в горнятко трав’яний чай і простягнула Аріяні.

— Випий, нерви в тебе зовсім не годяться.

Дівчина зробивши ковток, крадькома поглянула в кут коло печі. Там вони влаштували місце для Іллі. Після ін’єкції спорудили імпровізовані ноші і переправили його до хатинки. Він лежав трохи блідий, але рівне дихання вказувало на те, що йому краще.

— Як ви добули ліки?

— Зараз ти не зрозумієш, я потім тобі скажу, добре?

Аріяна допила залишок чаю і трохи заспокоїлася.

— Адже ви — бабуся Іллі, вірно?

Ядвіга Гордіївна, збираючи горнятка зі столу, зупинилася і присіла.

— Ти здогадалася?

— Не бачу іншого шляху, як ви змогли потрапити всередину. Та й ваша одежа...

Літня відьма поправила красивий вишитий наряд і посміхнулася.

— Насправді є ще інші ходи. Але так, я частина цієї великої містифікації.

— І, звичайно ж, нічого не можете мені розповісти...

— Я розповім. Дещо. Не все, це неможливо. Але навіть те, що ти дізнаєшся, тобі доведеться забути. Ти зрозумієш чому, коли почуєш.

— Перед цим... Скажіть, як там вдома? Як мама? Я...

Аріяна знову розклеїлася, і очі наповнилися сльозами.

— Вони дуже хвилюються. Але не впадають у відчай. В пошуках задіяно багато людей... Я прибула у місто тільки вчора вечором. Підозри виникли одразу. Перехід повинен був відкритися тільки через декілька днів. І раптом цей хаотичний спалах...