Трава лоскотала ніс, шалено хотілося чхнути. Чому вона лежить на землі? Ах так. Видно, сильно забилася, коли впала на зупинці. І що їй тільки не привиділося в безпам’ятстві!

— Не вдарилася? Давай допоможу, — знайомий хлопчачий голос прозвучав над вухом. — Можеш піднятися?

Вона повернулася і трохи осліпла від сонячного світла, що падало прямо в очі.

— Видно, доведеться тебе нести.

Аріяна відчула, як її обійняли за плечі, підхопили під коліна, — і світ навколо закружляв. Голова також йшла обертом.

— Обхопи мене за шию.

Аріяна слухняно обійняла і подумала, що це дуже приємно. Заради такого можна було і впасти.

— Сергій… — Аріяна, втулившись йому в плече, намагалася говорити, та виходив лише ледь чутний шепіт. — Мене Світланка чекає…

— Доброго ранку!

— О, прокинулася врешті? — Ілля сидів коло столу і скріпляв дві звірячі шкіри, проробляючи шилом дірки і простягаючи крізь них мотузку.

— Мені стільки всього наснилося, просто голова розколюється, — Аріяна втомлено прикрила очі, збираючись з думками.

— І що ж таке тобі наснилося?

— Наснилося, що вже ранок настав і ти пішов, залишив мене одну. А потому з’явився птах, ворон, він був величезним і казав мені, що я можу повернутися додому, що вхід знаходиться в твоєму колодязі. І я майже стрибнула, потім хтось гнався за мною і втратила свідомість. А потім мені наснилось... Сон уві сні! Мені снилося, що я вдома, незабаром перед тим, як потрапила сюди, і... — вона замовчала.

— І?

— І... Все, більше нічого не пам’ятаю…

Аріяна потягнулася, витягши руки з-під ковдри, і здивовано завмерла. На ній була сорочка Іллі. Вона ж лягала у своєму одязі. Понишпоривши очима по хатинці, побачила джинси на тому місці, де, ніби то уві сні, залишила їх сама. Очі все більше округлювалися, а Ілля мовчки дірявив шкіру з ледь помітною гіркою усмішкою.

— Пам’ятається, я казав тобі не рухати в хатинці нічого.

— Це...

— Та ти, звичайно ж, що слухаєш, що ні. Тобі ще пощастило, порошок місячного гриба викликає видіння, але в малих дозах не смертельний.

Хлопець більше не посміхався, хоч і на Аріяну не дивився. В неї просто мову відняло.

— І повернувся я саме вчасно щоб не дати тобі стрибнути в колодязь.

— Ця приправа...

— Зовсім не приправа.

— І не було ніякого ворона, і...

— Ворон, може, і був, звичайна птаха. Та під дією порошку — навіть не знаю, що тобі здалося.

— Але він розмовляв зі мною, кликав...

— Ти так мріяла потрапити додому, що чула те, що хотіла. Тільки от не розумію, чому колодязь?

— Те місце, з котрого я сюди потрапила, воно асоціювалося в мене з поверхнею води... — замислено вимовила Аріяна. Її розіграла власна уява! — І той, хто ловив мене, це був...

— Звісно, я.

— І... — Аріяна проковтнула клубок у горлі, — що було потім?

Ілля, витягаючи простягнуту в отвір мотузку, потиснув плечима.

— Потім? Та нічого не було. Ти втратила свідомість. Я приніс тебе і поклав тут, щоб відіспалася. Дія гриба проходить тільки з часом. Ось і проспала півдня.

Аріяна зітхнула вільніше. Решта була тільки видінням. І тут же зрозуміла, що накоїла. Її єдиним козирем було вблагати, тиснути на жалість хлопця, а тепер як він може їй довіряти? Вона сама ж все і зіпсувала...

— Сподіваюсь, урок був достатньо повчальним?

Дівчина винувато поглянула на Іллю.

— Тоді вийди, будь ласка, на вулицю і забери звідти свого дракона, а то через нього я не розвертаю хатинку назад, а це не є безпечно.

— Ти знайшов Малюка?!

Аріяна миттю зіскочила з печі і, кинувшись до дверей, відчинила їх. З-під сходинок до неї метнулася луската істота, радісно попискуючи.

— Малюк!

Дівчина взяла його на руки і, ніжно погладивши, зайшла всередину.

Було так незручно перед Іллею. Вона не виправдала його довіри, а він виконав її прохання.

— Дякую, велике дякую!

Все ще тримаючи Малюка на руках, Аріяна стояла з покаянним видом перед хлопцем. Той, здавалося, навіть не звертав на неї уваги.

— Проходив в районі вчорашніх подій, — раптом сказав співрозмовник, — там він і ув’язався за мною, йшов до самої хатинки, але всередину я його пустити не міг. Тепер треба знайти для нього місце, щоб не втік і нас не відправив на той світ.

— Якщо знати, як вірно з ним поводитися, то небезпеку можна звести до мінімум. Але, звичайно, краще його тримати подалі від людей, він може злякатися і...

— Кожного, хто доторкнеться до дракона, очікує смерть.

— Звідкіля такі дурниці?

— Дурниці?

— Тоді я приречена?

— Ти — унікальна. Ніколи не чув, щоб хтось приручив дракона. Вони абсолютно дикі тварини. З іншого боку, думаю, що так, приречена.

— Я ж кажу, якщо знати...

— Не збираюся сперечатися з тобою з цього приводу. Просто треба зробити так, щоб він не спалив наш скромний притулок і не попадався мені під руку.