Шрифт:
Мало не задихнувшись, я з хвилинку важко дихав. Потім підвівся і ввімкнув світло. Шестипалий зник.
Я й не думав розшукувати його. Засунувши ніжку стільця у дверну ручку, нахилився, щоб роздивитись, що діється з Каліостро.
З його лівого вуха тяглася тонка цівочка крові. В нього було розсічено шкіру, черепні ж кістки були не пошкоджені. Дихав він повільно і притишено, я подумав, що від цього Каліостро не помре.
Весь час, поки, не кваплячись, нишпорив по кімнаті, в мене з голови не виходила остання фраза, кинута Шестипалим. Я знайшов багато цікавого, і серед іншого кілька пачок сигарет, начинених маріхуаною, а також якусь дещицю білого порошку — кокаїну чи то героїну. Проте не виявив ніякої урни і нічого, схожого на неї.
Коли я вийшов з кімнати, в коридорі було тихо. Здавалось, ніби в оселі Шестипалого нічого не сталося. Чи то мешканці цього кубла були такі ж пройди, як і Шестипалий зі своїм компаньйоном (і тому боялися викликати поліцію), чи будинок узагалі не був заселений.
Глянув на годинник. Він висів під ліхтарем, над сходами. Стрілки показували дві хвилини на першу. Я зійшов униз і необережно потягнув за головку дверної ручки. На протилежному тротуарі, цілячись просто в мене, стояв Шестипалий. Сухий звук пострілу потонув у розкотах грому. Я побачив лише блакитне полум'я, що вихопилось із дула його пістолета, і відсахнувся назад, зіщулившись. Потім витягнув «люгер» і вистрелив зі своєї незручної позиції. Після його другого пострілу з дверей полетіли тріски, я замкнув двері і, піднявшись сходами, оббігав увесь будинок в пошуках іншого виходу, але його не було. В кінці коридора, що виходив на сходову клітку, було вікно. Я відчинив його. Дощ уже вщухав. Досить висока кам'яна огорожа відділяла перший поверх від під'їзду сусіднього будинку.
Зіскочити туди здавалось не дуже складно. Я прикинув, що легко дотягнуся ногами до огорожі, і єдине, що турбувало мене, це чи не втрачу рівноваги — як-не-як у темряві та ще й вологі стіни... Не роздумуючи довго, перехилився з підвіконня й. намацав ногами верх огорожі. Вона виявилась досить широкою. Я пішов по огорожі, тримаючись за стіну будинку. Потім, перехилившись з огорожі, глянув униз. Нічна імла перетворила для мене триметрову відстань до землі у неозору безодню. Дощ майже перестав. Руки мої заковзали по камінню, і в мене на якусь мить забило дух. Довелось віддати своє тіло на поталу вологій нічній порожнечі. Найважчий момент настав, коли я опинився на землі. Мої ступні й усе тіло захлеснула гаряча хвиля нестерпного болю. І все ж я всміхнувся: якщо Шестипалий і далі стоїть напроти дверей будинку, його чекатиме сюрприз.
Я пройшов під'їздом і опинився перед брамою, замкненою ззовні на висячий замок. Поставив ногу на один із поперечних брусів і видерся нагору. Там я, насамперед, обдивився все довкола: на вулиці нікого не було. Тоді зіскочив і обстежив місцевість. Шестипалого не виявив, але у півкварталі від мене вулицею крокував поліцейський патруль.
Я зрозумів, що сполошив Шестипалого, і вирішив забратися звідти. Знайшовши притулок в якомусь старенькому готелі, присвятив ранок і частину дня роздумам. Досі я був майже певний, що всією грою цією диригував сенатор, тепер же стало ясно — помилявся... якщо тільки між ним і Батлером не існувало якоїсь змови, поки що не ясної для мене. Десь о третій годині мені принесли одяг, який я віддав почистити. Вдягнувся і вийшов на вулицю. Загорнувши «Балерину» в газету, відіслав її рекомендованою бандероллю на адресу Алісії. Потім подзвонив на квартиру до сенатора і попросив сеньйориту Рамірес. Але до телефону підійшов сам сенатор. Своїм гучним голосом він попросив мене не вішати трубку.
— Мені необхідно поговорити з вами,— сказав.— Чи не зможете ви прийти сюди? Я маю обговорити з вами одну справу, життєво важливу для нас обох.
Я зареготав. Не інакше як сенаторові, заманулося обвести мене довкола пальця.
Він, мабуть, відчув мою осторогу й додав:
— Якщо мій дім здається вам не досить надійним, укажіть, де я міг би з вами побачитись.
— Чи не для того, щоб заволодіти третім листом, сенаторе?
— Обміркуємо і це,— відказав той,— але є дещо важливіше... набагато важливіше.
— Важливіше для кого?—глузливо поцікавився я.
— Аресе, справа серйозна, я вам це кажу відверто, тут не до жартів.
Я почав вірити у щирість сенаторових слів і обмірковувати доцільність своєї зустрічі з ним. Було малоймовірно, що він прагне обдурити мене,— адже в моєму розпорядженні лист, котрий може втягнути його у скандальну історію.
— Гаразд, сенаторе,—промимрив я,—я приїду до вас.
— Чекатиму на вас, Аресе,— відгукнувся той.
Розкішний особняк сенатора містився на П'ятій авеніді, в районі Мірамар. Раніш ніж вийти з таксі, що привезло мене туди, я оглянув місцевість, але нічого підозрілого не виявив, я вийшов з таксі, не доїхавши два квартали. Ішов насторожено. Натискуючи кнопку дзвоника біля вхідних дверей, ще раз уважно оглянув усе навкруги. Побачив якихось чотирьох типів, чиї фізіономії мені аж ніяк не припали до вподоби. Вони наближалися до мене по двоє з протилежних боків. Не було ніяких сумнівів щодо їхніх намірів. Я кинувся бігти щодуху, намагаючись дістатись назад на П'яту авеніду. Ці четверо рвонулися за мною, наче гончаки за наляканим зайцем. Шлях до хвіртки виявився перекритий, і мені довелось звернути на газони. Один із цих типів майже наздогнав мене. Я раптово зупинився і дав йому добрячого стусана в підборіддя. Удар був чудовий — він покотився по землі. Та сам я виявився у пастці. Інші троє накинулися на мене зверху. Останнє, що я запам'ятав перед тим, як знепритомнів, це усміхнене Сенаторове обличчя у дверях.
Перше, що я учув, коли опритомнів, це несвітський сморід навколо. Я лежав у якомусь звалищі сміття за містом, що видихало огидливу смердоту. Сплюнувши кров'ю, я підвівся в цьому смердючому лайні лаючись на всі заставки. Дехто дорого заплатить за це, вирішив я.
Глянув на годинник — близько шостої. Огледівся. Трясця його матері: і на одежу мою гидко глянути, і тіло моє в суцільних саднах і синцях. У цю мить я пригадав насмішкувату фізіономію сенатора і почав занепокоєно нишпорити по кишенях у пошуках листів. Я вилаявся, потім нервово засміявся і раптом змовк: ці гади не обмежились листами, вони прихопили ще й мій гаманець.
В кишені у мене зоставалася якась дрібнота — навіть на одне песо не набиралося. Так, непогано попрацювали сенаторові хлопці. У мене опустилися руки. Я знову сплюнув кров'ю, відчув, як замигтіли круги перед очима,— зомлів. Коли прийшов до тями, було вже темно. Насилу звівся, насилу видерся з цієї чортової клоаки. Неподалік гримотів по рейках поїзд. Ось він пройшов, стрясаючи землю, десь зовсім поруч. Виборсавшись з нечистот, я на повні груди вдихнув вологе вечірнє повітря.
Орієнтуючись на вогні міста, що сяяли вдалині, прикидав, у якому напрямку маю рухатись. Коли дістався до перших вогнів, мій годинник показував уже дев'яту.