— То де «Балерина», Аресе?

Переступивши через труп Шестипалого, що лежав з розкиданими ногами, я пішов до умивальника. Від прохолодної води голова в мене трохи прояснішала.

Я повернувся до стільця й сів. На столі знаходились майже всі речі, вкрадені в Сусанни, серед яких, справді, не вистачало тільки «Балерини». Лю-мей не спроможна була б упоратися краще. Я глянув на годинник: було вже за північ; а земля ж обертається швидко, і зараз Лю-мей з Батлером, цілком імовірно, підсміюються десь у затишному місці над тим, як удало вони облагодили справу.

— А китаянка?

Гастон зиркнув на Гонсалеса і вибухнув сміхом. Той, теж осміхнувшись, глянув на мене.

— Гаразд, Аресе, невже ви зовсім позбавлені уяви? Чи гадаєте, що знову приспите нас баєчками?

Я стомлено зітхнув:

— Його отруїла китаянка — Батлерова дружина; а коли я спробував був надати йому допомогу, вона тарахнула мене по голові.— Мені самому це пояснення здалося сміховинним.

— Для детектива ви надто наївний,— насмішкувато промовив Гастон.

— Ваше життя минає в побоях, які ви одержуєте в чужих кімнатах,— додав Гонсалес і звернувся до того кретина, який підглядав у дверях: — Тут була сьогодні ввечері якась китаянка?

— Він, коли прийшов, питав про якусь,— відповів тип.— Але я сказав йому цілком певно, що ніяка китаянка тут не мешкає. Тоді він спитав мене про цього,— і вказав на Шестипалого.

На поораному Гастоновому обличчі відбилася радість перемоги.

— На що ви розраховували, Аресе? Хотіли наштовхнути нас на фальшивий слід своєю китаянкою?

Я стенув плечима.

— Я отруїв його, а потім сам себе телепнув по голові.

— Або він телепнув вас якраз перед тим, як упав отруєний,— заперечив Гонсалес.

— Ат! Та ви в цій справі самі ж пошиєтеся в дурні.

— Ми поки що прощаємо вам ці дотепи, Аресе. Наше становище дозволяє нам це. Ви вбили Бламбіно, хоч украдені цінності зберігалися не в нього, а в його спільника Шестипалого; тому ви й пришли сюди за ними.

— Чому б вам, поки обмірковуємо це діло, не спробувати затримати Батлера і його дружину? Справа варта уваги. Та мерщій! Чого ви гаєтесь?

— Який ви кумедний, Аресе! Гаразд, коли ви вже так наполягаєте — ходім до відділка. Там оповісте все, що ми зажадаємо знати... Все, Аресе.

Я зітхнув. До кімнати зайшов ще один поліцей ський.

— Лейтенанте, вас просять до телефону,— сказав Гастону.

За п'ять хвилин Гастон вернувся з розсердженим виглядом.

— Ну, Аресе, викладайте все про ту вашу китаяночку.

Гонсалес здивовано підвів голову.

— Що скоїлось? — спитав.

Гастон повернувся до нього.

— Батлер і китаянка загинули у своєму будинку. Стався вибух, коли вони намагались відчинити якусь шкатулку, всередині котрої нібито була якась порцелянова річ...

— Помста Шестипалого,— проказав я.

Гастон заінтриговано зиркнув на мене.

— До речі, Аресе, у чім зав'язка всієї цієї драми? Що містилось у цій шкатулці, яка призвела до смерті Батлера і його дружину?

Я посміхнувся.

— Лотерея.

Гастон роздратовано грюкнув об стіл.

— Ви й далі глузуєте, Аресе? Тоді доведеться одвезти вас до іншого місця — придатнішого для жартів...

— Вам це здається жартом? Дотепності в цьому мало — я знаю. Але ще я знаю і те, що Батлер сподівався витягти із шкатулки виграшний лотерейний квиток, якого подарував Сусанні Вертьєнтес.

— Це виглядає надто загадково,— зауважив Гастон. — Краще б вам розповісти про все спочатку.

Я знизав плечима.

— Не так уже й загадково,— відповів я.— Слухайте...

Коли я скінчив розповідь, лейтенант і Рене багатозначно перезирнулися.

Настала довга тиша.

— Ось те, що могло вас зацікавити,— повторив я.—Дальшу історію ви, напевне, добре знаєте з матеріалів справи і з газет того часу. Про це ж писали чимало.

Лейтенант підвівся й вимкнув магнітофон.

— Більше інформації ми не потребуємо,—мовив.— Усе підтверджується, Аресе. Неймовірно, як у вашому мозку збереглася кожна деталь таких давніх подій.

Я гірко всміхнувся:

— Ви здивовані?

— Ні,—визнав він,—усвідомлюю, що в аналогічній ситуації, може б, і я зберіг усі подробиці з такою ж ретельністю. Зараз лейтенант,— він указав на Рене,— повідомить деякі дані, яких ви не знаєте. Це допоможе вам доповнити картину тих подій (хоч це вже, звичайно, й ні до чого), які так позначились на вашому житті. Після цього ви матимете змогу спокійно піти собі додому, забути про все це страхіття і розпочати нове життя. У нас перед кожним, хто бажає працювати, відкрито широкі можливості.