Шрифт:
Пригнічений Сірано опустився на стілець. Шпага заважала йому, а краля, що сиділа поруч, була така зваблива і чарівна.
Молодий аристократ, з яким він так невдало розкланявся, єхидно всміхнувся і тихо-тихо вимовив:
Ця шпага! Тільки зайшов у дім -
Зробилась ворогом твоїм!
Сірано почув і закусив безвусу губу. А чорноока дама з білим личком, яка так схвилювала його, завела з ним розмову:
— Чи не правда, мсьє де Бержерак, у чоловіків стали модними високі каблуки? Це робить їх вищими і мужнішими, авжеж?
— Може, не вищими, а довшими? [10] — ущипливо відповів Сірано, дошкульно вражений віршиком.
Молодий аристократ, граф де Вальвер, ураз спаленів. Він був низенького зросту і тому ходив на високих каблуках. Граф злісно зиркнув на Сірано. Баронеса, на щастя, в цю мить попросила хрещеника підвестися, аби познайомити з новими гостями.
— Ні, ні, мадам, — шамотів якийсь розчепурений старий у перуці, — королева страх любить своїх собачок. І нести за нею хоч одну з них — висока честь, якої не кожен удостоюється. Сам церемоніймейстер двору спочатку розбереться в усіх геральдичних тонкощах, перш ніж назвати ім’я щасливця.
10
Згодом, як відомо, ці слова вимовив Наполеон Бонапарт, звертаючись до одного із своїх маршалів.
— Собачки — це розкіш! — сказала дама з кокетливою родимкою на щоці.
— А особливо тоді, коли в деяких дам собачки служать листоношами, — докинув молодий проноза з щурячим обличчям і улесливими манерами.
— Ви знову волієте жартувати, неможливий маркізе! — грайливо повела очима дама з родимкою.
— Уявіть, мадам, це дуже зручно. Йдеться, звичайно, не про саму королеву, а про її оточення. Та коли церемоніймейстер двору не звертає ніякої уваги на собачку, у бантик їй легко засунути записку. Так разом із собачкою передається послання обранцю, котрий прагне побачення — звісно, ділового, для обговорення релігійних тем.
— Ви нестерпний пліткар, маркізе, навіть коли не називаєте імен, — манірно зауважила дама, удавано б’ючи його віялом по руці.
— Якщо ви, графиня, хочете поіменно, будь ласка. Є сила-силенна пікантних новинок. Якщо, звичайно, ваш новий молодий співрозмовник не заперечуватиме.
Чим далі слухав Сірано ці балачки, тим глибше відчував порожнечу навколо себе. “Невже в них немає нічого більше за душею?” — думав він, не відчуваючи до себе ніякого інтересу.
На кожному своєму вечорі баронеса де Невільєт завжди приберігала для гостей сюрприз: когось із нових гостей, чергову модну знаменитість чи потішника, який умів розвеселити товариство. Сьогодні вона мала намір показати Савіньєна, аби про нього заговорили в салонах Парижа.
Ще до вечері вона вийшла на середину вітальні і, плеснувши в свої маленькі долоні, оголосила:
— Мсьє! Я переконана, серед нас немає таких, хто не віддавав би данину вишуканості, і мені хочеться, щоб наш юний гість, поет, який написав забавну комедію у віршах, порадував нас своїм експромтом.
Сірано був роздратований проявом до нього байдужості, зверхності, образливим ставленням і пустою балаканиною. Надто гірко сприйняв він байдужість (якщо не огиду!) красивих дам, про яких так палко мріяв, відчувши тепер, замість чарівності, розуму й витонченості, порожнечу.
Йдучи в це товариство, він хотів створити ніжні рядки, присвячені прекрасній жінці, красуні. Натомість у голові зринали зовсім інші рядки, і він, не замислюючись про можливі наслідки, забувши про баронесу, підвівся і запальним голосом прочитав:
ОДА ПОРОЖНЕЧІ
Звичайно, це погано дуже,
Коли в кишені — пустота,
Однак чи варто квилить, тужить?
Бо пустота — завжди свята!
Вона між зір, світил небесних,
У звичайнісіньких словах,
В салонах дам пусточудесних
І в пустознатних головах!
Вона матеріальна мовби,
Стоїть зі шпагою в руці
І від пустої нині моди
Аж підвелась на каблуці.
Вона і плаче, і регоче,
Хоч пустота, а все ж клекоче!
Гості вимушено поплескали в долоні, розгублено переглядаючись.
— Хіба між зорями порожнеча? — наївно запитала графиня з родимкою на щоці. — Адже бог створив там небесну твердь.
А тут граф де Вальвер, сприйнявши вірші Сірано на свою адресу, став на свої високі каблуки і зверхньо звернувся до нього:
Своєю одою торкнули,
Як вазу шпага, честь дворян,
Дізнавшися, та й то огулом,
Хто тут барон, а хто баран!