Ми пробачаємо цим віршам,

Вони — то ваша простота.

Змішали все, в калюжу сівши,

Де пустота, де висота!

Зовсім не збентежившись, Сірано глумливо вклонився графові і відповів новим експромтом:

Я виклик цей не відкидаю,

В моїх словах — ударів сталь.

І сісти поруч вас прохаю,

Та панталонів, бачу, жаль.

Калюжею не захистили

Усе, що я тут осудив.

Хоча й у переможнім стилі

Хотіли видать кілька див.

Граф ледве стримував гнів, але зброю свою бачив у зверхності і графськім чванстві. Баронеса була в захопленні. В її салоні триває нині модна для вищого світу поетична дуель!

Наїжачившись, граф вимовив:

Ця перемога в замку славнім,

А не в халупі проросла.

І горду честь вона несла,

Накази предків наших давніх.

І розмовляють вони з нами:

“Я душу бога взять молю,

Життя і шпагу королю,

Та серце — тільки дамі!”

І він церемонно вклонився, діставши схвалення перш за все дам.

Та Сірано не лишився в боргу і гостро відрізав графу-поету:

Старовина, скажу вам сміло,

Не так стара, як застаріла.

Вам треба милість короля,

Щоб жить безпечно, тру-ля-ля!

Останні два рядки Сірано прямо адресував своєму противнику. Ображеного графа тіпало від люті, і, облишивши суперечку про дворянську честь і обов’язок, він перейшов на юного гостя. Хоча приховував це галантними поклонами перед ним:

На цьому березі стою,

Та чи ж я річку перейду?

Я б закричав: “Вам дуже просто

Ніс перекинуть замість мосту!”

Почувши єхидні усмішки, Савіньєн уявив себе шестилітнім хлопчиком, якого передражнювали однолітки, і ладен був на кожного кидатися з кулаками. Тому-то зухвало відповів графові:

Склав віршика і дуже рад,

А сам під капелюхом носить зад.

Дами, котрі в ті часи були звичні й до крутіших висловів, манірно прикрили свої посмішки віялами. Чоловіки ж щиро розреготалися.

Граф побагровів і крізь зуби процідив:

— Я прошу вас, добродію Сірано де Бержерак, назвати своїх секундантів, якщо маєте дворянську честь! Хай вони домовляться з моїми секундантами про місце нашої дуелі.

— Я можу вам назвати тільки одного мого друга, студента Сорбонни і поета Шапелля, якого розшукаю зараз в одній із таверн.

— Подбайте, щоб він не був п’яний, як ви, що ризикнули читати непристойні віршики в цьому товаристві.

— Я спробую набратись тверезості у вас і з вашою допомогою вирости.

Граф зневажливо повернувся до Сірано спиною і, поцілувавши ручку баронесі, вийшов з вітальні.

Господиня була стурбована. Поетична дуель переросла в зовсім інший поєдинок, чого вона аж ніяк не хотіла, тим паче, що дуелі заборонено королівським указом. І за цим ретельно стежить його превелебність кардинал Рішельє. Щоправда, чоловіки все ж ухитряються зводити свої рахунки і шпаги, як і раніше, дзвенять під монастирськими стінами.

Баронеса підійшла до свого хрещеника і м’яко дорікнула йому на злий язик:

— Тепер, Саві, тобі треба витримати випробування дворянської честі, щоб увійти в світ.

Сірано чудово це усвідомлював і, попрощавшись із баронесою та вклонившись гостям, пішов у Латинський квартал, щоб розшукати Шапелля, котрий і зустрінеться з секундантом графа — маркізом, знавцем пліток.

Він знайшов Шапелля в його улюбленій таверні. Коли той почув, що його друга викликав на дуель граф де Вальвер, аж жахнувся. Граф зажив слави бретера, запеклого дуелянта, І Сірано, треба гадати, не мав ніяких шансів виграти двобій.