– Ти мусиш поїхати до Сеп-Тура. Бо він не вгамується, поки не почне вимагати твоє тіло для поховання або не побачить тебе перед собою – живого й неушкодженого. Філіп не довіряє ані Єлизаветі, ані Конгрегації. – Цього разу Гелоуглас постарався, щоб його слова прозвучали переконливо й заспокійливо, але вираз обличчя Метью все одно був тривожно-відсторонений.

Гелоуглас розпачливо зітхнув.

– Що ж, можеш обманювати інших і себе у тім числі, якщо вже так бажаєш. Можеш усю ніч обговорювати альтернативні варіанти. Але тітонька має рацію: все це фігня. – Гелоуглас стишив голос. – Твоя Діана має якийсь не той запах. А ти пахнеш старше, аніж того тижня. Я знаю таємницю, яку ви обоє приховуєте. І твій батько також її прозн'aє.

Гелоуглас уже вирахував, що я мандрівниця у часі. Одного погляду на Хенкока було достатньо, щоб зрозуміти – він також про це здогадався.

– Годі вам! – гаркнув Волтер.

Хенкок та Гелоуглас умить позамовкали. І причина такого послуху поблискувала на мізинному пальці Волтера: печатка з силуетом Лазаря та його домовини.

– Виходить, ви також лицар, – приголомшено мовила я.

– Так, – стисло відказав Волтер.

– І за рангом – вищий за Хенкока. А як щодо Гелоугласа? – Присутні в цій кімнаті були пов’язані надто складною системою перехресних шарів вірності й васальної залежності. І я похапцем намагалася вибудувати їх у зрозумілу структуру, яку можна було б застосовувати собі на користь.

– Я вищий рангом за будь-кого у цій кімнаті, за винятком вашого чоловіка, мадам, – застеріг Рейлі. – І це стосується й вас.

– Ви не маєте наді мною влади, – відказала я. – Яку саме роль відіграєте ви, Волтере, у родинному бізнесі де Клермонів?

Глянувши поверх мене, Волтер зустрівся з Метью поглядом своїх розгніваних блакитних очей.

– Вона завжди така?

– Майже, – сухо мовив Метью. – До цього треба призвичаїтися, і це займає певний час, але мені це подобається. І тобі сподобається – з часом.

– У моєму житті вже є одна надто вимоглива жінка. І мені не потрібна іще одна, – пирхнув Волтер. – Знайте, господине Ройдон, що я керую відділком Ордену в Англії. Метью не може цього робити, зважаючи на його посаду в Конгрегації. Решта членів родини також зайняті на інших посадах та в інших справах. Або відмовилися. – Волтер кинув погляд на Гелоугласа.

– Значить, ви – один із восьми провінційних володарів і підкоряєтеся безпосередньо Філіпу, – задумливо сказала я. – Дивно, що ви не дев’ятий лицар. – Дев’ятий лицар був у Ордені таємничою фігурою, і його особа приховувалася від усіх, за винятком представників найвищого ешелону.

Рейлі вибухнув таким потоком лайки, що П’єр перелякано роззявив рота.

– Ти приховуєш від своєї дружини той факт, що є шпигуном та членом Конгрегації, зате розкриваєш перед нею найпотаємніші справи нашого братства?!

– Вона попрохала – я й розповів, – відповів Метью, недовго думаючи. – Але, гадаю, ми вже достатньо поговорили сьогодні про Орден Лазаря.

– Твоя дружина на цьому не зупиниться. Їй захочеться дізнатися більше, і вона йтиме по сліду, мов мисливський пес. – Рейлі схрестив руки на грудях і невдоволено скривився.

– Гаразд. Чудово. Якщо вам вже так хочеться знати, то дев’ятий лицар – це Генрі. Його небажання навернутися у протестантизм робить його вразливим до звинувачень у зраді тут, в Англії, а у Європі він є легкою здобиччю для кожного невдоволеного, що бажає побачити, як її величність злетить із трону. Філіп запропонував йому цю посаду, щоб захистити його від охочих скористатись його довірливою натурою.

– Генрі – бунтівник? – Я отетеріло поглянула на доброго гіганта.

– Я не бунтівник, – твердо відповів Генрі. – Але захист із боку Філіпа де Клермона вже не один раз урятував мені життя.

– Граф Нортумберлендський – чоловік сильний і впливовий, Діано, – тихо озвався Метью. – І це робить його цінним пішаком у руках нечесного й безпринципного гравця.

Гелоуглас прокашлявся.

– Може, облишимо розмову про орден і повернемося до більш нагальних справ? Конгрегація звернеться до Метью, щоб він угамував ситуацію в Бервіку. Королева ж навпаки – бажатиме, щоб він її іще сильніше роздмухав, бо допоки шотландці займатимуться відьмами, вони не матимуть часу, щоб задумати якесь безчинство в Англії. Тим часом проти дружини Метью були висунуті звинувачення у неї вдома в тому, що вона – відьма. А батько викликає його до Франції.

– Господи, – мовив Метью, потираючи своє перенісся. – Яка жахлива плутанина!

– І як ти пропонуєш її розплутати? – суворо спитав Волтер. – Гелоугласе, ти кажеш, що Філіп не зможе сюди приїхати, але я побоююсь, що Метью також не слід повертатися до Франції.

– А ніхто й не казав, що мати трьох володарів та одну дружину – це легка справа, – в’їдливо зауважив Хенкок.

– Тож якого диявола ти обираєш, Метью? – спитав його Гелоуглас.

– Якщо Філіп не отримає невдовзі монети, вкарбованої в печатку моєю рукою, то неодмінно приїде сюди шукати мене, – глухо буркнув Метью. – Це випробування на вірність. А мій батько любить випробування.