— Чого ти стовбичиш? Що з твоєю рукою?

— Зламав зап’ясток, — похитуючись, відповів той.

Бром вилаявся й допоміг юнакові вилізти на Кадока.

— Руку треба якнайшвидше перев’язати. А зараз спробуй нею не рухати, — порадив він і звернувся до Сапфіри: — Уже сутеніє, тож можеш летіти не ховаючись, прямісінько над нами. А якщо ми натрапимо на ургалів, то вони добре подумають, перш ніж напасти на дракона.

— І нехай собі думають, — здіймаючись у небо, відказала Сапфіра. — Інакше в цьому житті в них більше не буде такої можливості.

Темрява насувалася швидко, стомлені коні часто шкопиртали, а Ерагонова рука набрякла й почервоніла. Не витримавши, Бром зупинився.

— Ти чув? — раптом спитав він. Здалеку долинув слабкий звук мисливського ріжка.

— Мабуть, вони знайшли нашу стоянку, — захвилювався Бром, — і Сапфірині сліди теж. Тепер вони женуться за нами. Та-а-к, вони не покинуть своєї здобичі.

Звуки ріжка пролунали вже ближче. Ерагон нажахано здригнувся.

— Хоч-не-хоч, треба давати драла, — роззирнувся навсібіч Бром. Звівши голову, він несподівано подумки гукнув до Сапфіри. Та швидко приземлилась, сівши біля друзів.

— Залиш коня, — наказав старий парубкові. — Полетиш із нею. Так буде безпечніше.

— А як же ти? — гукнув Ерагон.

— За мене не хвилюйся! Лети! — закричав на ходу Бром, ударивши Сніговія по боках ногами. Сапфіра, здійнявшись з Ерагоном на спині, попрямувала слідом за ним.

Вони стрімголов мчали за Бромом, аж раптом ріжки загули прямісінько під ними, накривши Ерагона хвилею жаху. Старий продирався внизу крізь хащі, щосили підганяючи коней. Несподівано ворожі звуки стихли.

«Де ж ургали?» — дослухався юнак, але ріжок знову озвався, проте цього разу десь далеко, і юнак із полегшенням видихнув, припавши до Сапфіриної шиї. Було видно, як Бром притишив коней.

— Здається, відірвались? — озвався Ерагон до дракона.

— Можливо, але ми не будемо зупинятись, аж доки… — її голос заглушили раптові звуки ріжка. Ерагон аж підскочив від несподіванки, а Бром унизу почав шалено хльоскати коней. Рогаті потвори на своїх скакунах, перегукуючись, висипали на шлях. Вони швидко наздоганяли старого, і було видно, що він від них не втече.

— Треба щось робити! — закричав Ерагон.

— Що саме? — відгукнулась Сапфіра, потужно змахуючи крилами.

— Сідай прямісінько перед ургалами!

— Ти з глузду з’їхав? — спитав дракон.

— Кажу ж тобі, сідай! — наполягав юнак. — Я знаю, що роблю! Вони зараз схоплять Брома!

— Ну, добре, — зважилась Сапфіра, стишуючи свій лет і готуючись сісти на шлях. Тим часом Ерагон напружився, відчуваючи всередині себе вже знайомий опір, що віщував народження магії.

А знизу галасливою юрбою мчали ургали, наздоганяючи Брома, тож хлопець нарешті гукнув:

— Давай!

Тієї ж миті Сапфіра склала крила й, каменем упавши вниз, приземлилася перед нападниками, здійнявши хмару куряви.

Ургали стривожено заґелґотіли, припиняючи гонитву. Побачивши дракона, їхні коні перестали слухатись господарів. Але потвори, трохи оговтавшись, скочили на землю й посунули на Сапфіру, тримаючи мечі у волохатих руках.

І хоча їхні пики спотворювала гримаса люті, на них блукали глузливі посмішки. Ургалів було не більше десяти, і Ерагон не розумів, чому вони не бояться дракона. Адже вони мусили дати драла, побачивши грізну тварину! Невже вони спробують напасти?

Несподівано найбільший з ургалів зробив крок уперед і, бризкаючи слиною, сказав:

— Чоловіче, наш володар хоче з тобою поговорити!

Потвора вимовляла слова так, наче у неї в роті була купа каміння.

— Це пастка! — застерегла Сапфіра. — Не звертай на нього уваги.

— Давай принаймні послухаємо, що він казатиме, — заперечив юнак, гукнувши до ургала: — А хто ваш володар?

— Такий черв’як, як ти, не гідний знати його імені, — визвірився ургал. — Він володар землі та неба. Для нього ти — всього лиш нікчемна комаха. Але він хоче бачити тебе живим. Тож радій, що маєш таку честь!

— Живим мене не візьмеш! — відрізав Ерагон, пригадавши бійку в Язуаці. — Навіть якщо твій господар сам Смерк, я не хочу з ним говорити!

— Ти робиш велику помилку, — загарчав ургал, зблиснувши іклами. — Від нього не втечеш, і рано чи пізно ти таки постанеш перед ним. А якщо будеш опиратися, то помреш у страшних муках.

Слухаючи потвору, Ерагон дивувався з того, що комусь узагалі пощастило об’єднати ургалів укупу. Невже існує якась третя сила, потужніша за імперію з варденами?