— Я не хочу про це говорити, — сухо сказав Ерагон.

— Як знаєш, — відповіла вона.

Кожна вибоїна й кожен горбик на шляху змушували юнака стискати від болю зуби. Якби він був сам, то неодмінно б уже зупинився, але зараз він не наважувався пожалітися Бромові. До того ж, той почав навчати хлопця, як користуватися магією проти ургалів. Здавалося, ці уявні сутички ніколи не закінчаться. Іноді в них брали участь Смерк і дракони, тож Ерагон зрозумів, як можна загартувати і тіло, і розум. Здебільшого він відповідав на підступні запитання Брома неправильно, дедалі частіше дратуючись.

Коли вони зупинилися на ночівлю, Бром коротко кинув:

— Це був тільки початок.

Юнак відчув, що старий неабияк розчарований.

На другий день Ерагонові стало значно краще. Він почувався некепсько й відповідав на Бромові питання правильно. Підбадьорений юнак навіть розповів старому про те, як бачив жінку.

— Кажеш, вона була у в’язниці? — спохмурнів той.

— Так.

— А ти бачив її обличчя? — спитав Бром.

— Не дуже чітко, — замислився юнак. — Було темно, але я точно можу сказати, що вона дуже вродлива. І вона дивилася прямісінько на мене.

— Наскільки я знаю, відчути, що хтось на тебе дивиться, надзвичайно складно, — засумнівався старий.

— То ви не знаєте, хто вона така? — спитав Ерагон, дивуючись з того, як тремтить його голос.

— Звідки? — знизав плечима Бром. — Зрештою, можна робити якісь припущення, але навряд чи вони будуть правильні. Правду кажучи, це дуже незвичний сон. Якимось дивним чином ти побачив у сновидінні те, з чим ніколи не стикався в реальному житті. Навіть без магічних заклять… І хоча наші сни приходять з царства духів, це щось зовсім інше.

— Аби розтлумачити це видіння, — пожартував Ерагон, — довелося б обшукати не одну в’язницю.

У відповідь Бром лише сумно посміхнувся.

Протягом наступних днів старий і далі продовжував нещадно муштрувати хлопця. Через зламану руку Ерагон бився на мечах не так вправно, але з часом опанував і цю науку. Тепер він навчився битися лівою рукою так само добре, як і правою.

На той час, коли вони перетнули Хребет і вийшли на рівнину, в Алагезію повернулася весна, розбудивши природу після зимового сну. На деревах набухли бруньки, а крізь торішню траву почали пробиватися зелені стебла. Птахи поверталися з вирію в рідні краї.

Трійко мандрівників просувалися вздовж підніжжя Хребта й річки Тоарк на південний схід. Звідусіль збігали бурхливі струмки, тож річка, змарніла за довгі зимові дні, набирала нової сили. Коли ж вона нарешті розлилася й стала завширшки із льє, Бром тицьнув на острівці мулу, що плавали на її поверхні.

— Озеро Леона вже зовсім близько, — сказав він. — До нього не більше двох льє.

— Як ви гадаєте, ми дійдемо до нього до вечора? — запитав Ерагон.

— Можна спробувати, — кивнув старий.

Незабаром дорога зникла у вечірній імлі, але плюскіт річки не дав мандрівникам збитися зі шляху. Зійшов повний місяць, заливши своїм сяйвом довколишні ландшафти.

Озеро Леона нагадувало срібний таріль, що лежав на землі. Вода здавалася такою спокійною, що коли б не місячна доріжка, яка мерехтіла на поверхні плеса, озеро можна було б проминути, навіть не помітивши. На скелястому березі вже стояла Сапфіра, струшуючи з крил воду.

— Вода просто чудова, — озвалась вона на привітання Ерагона, — холодна й дуже чиста.

На світанку Ерагон помчав на берег, бо хотів побачити красу озера при денному світлі. На поверхні води вирували білі баранці, а легкий вітерець малював химерні візерунки. Ерагон був у захваті від самого розміру озера. Радісно вигукуючи, він підскочив до води.

— Сапфіро, де ти? — закричав він. — Гайда купатися!

Щойно Ерагон видерся драконові на спину, той відштовхнувся від берега, здійнявся в небо й закружляв над озером.

— То як щодо купання? — весело перепитала Сапфіра, несподівано склавши крила в небесній височині. Ні з сього ні з того вона стрімголов пірнула крізь хмари, вирівнявши політ тільки над блискучою поверхнею й збивши з хвиль баранці. Ерагон ледь не зомлів від такої витівки, аж тут Сапфіра, притиснувши крила, таки шубовснула у воду.

Та вдарила Ерагона крижаною стіною, ледь не скинувши з дракона й забивши памороки. Він міцно вчепився в Сапфіру, і вона нарешті пішла вгору. Трьома потужними ривками дракон випірнув на поверхню, здійнявши фонтан бризок. Ерагон жадібно вдихнув повітря, струснувши головою, і Сапфіра плавно попливла озером, керуючи хвостом.

— Ну, готовий? — знову пролунав її голос.

Ерагон весело кивнув і зручніше вмостився на драконі. Цього разу вони занурилися у воду повільно. Вона була така прозора, що хлопець міг бачити на багато ярдів довкола. Сапфіра крутилася, роблячи неймовірні фігури, і юнак почувався так, ніби осідлав міфічного морського змія.