Тієї миті, коли йому нарешті забракло повітря, Сапфіра, вигнувши спину, поринула вгору. Розправляючи крила, вона вистрибнула з води у мерехтливому ореолі бризок. Двома потужними змахами дракон знову опинився в небі.

— Ну й ну! — вигукнув Ерагон. — Це щось неймовірне!

— Ще б пак! — озвалась Сапфіра. — Шкода, що ти не можеш надовго затримувати дихання.

— Нічого не вдієш, — відповів юнак, обтрушуючись. Його одяг був геть мокрий, а від помахів Сапфіриних крил він промерз до самісіньких кісток. До того ж, на руці зсунулась пов’язка, і зап’ясток почав нити.

Коли одяг висох, Ерагон із Бромом, весело нерегукуючись, осідлали коней і рушили в дорогу, а Сапфіра ще й досі грайливо хлюпалась у воді.

Перед вечерею Ерагон, наготувавши закляттями меча, став до бою з учителем. Якусь мить обидва не рухались, чекаючи випаду партнера. Ерагон роззирнувся довкола й пошукав якоїсь зачіпки. Його увагу привернув дрючок, що валявся біля багаття. Нахилившись, юнак схопив його й пожбурив у Брома. Але через те, що рука була перев’язана, він не влучив — старий легко ухилився, а потім, вимахуючи мечем, посунув на Ерагона. Той ледь устиг присісти, коли лезо просвистіло в нього над головою. Випроставшись, юнак загарчав і оскаженіло кинувся на Брома.

Умить обидва покотилися по землі, прагнучи опинитись згори. Ерагон відхилився вбік і змахнув мечем, націлившись Брому в ногу. Той відбив удар і знову скочив на рівні. Зводячись, юнак розвернувся й знову атакував, описавши в повітрі зброєю складний вензель. Від удару мечів сипалися снопи іскор, Бром не встигав відбивати напади юнака, і той бачив, як важко доводиться старому. Запекла бійка тривала, бо жоден із них не відступав, сподіваючись пробити захист супротивника.

Незабаром хід поєдинку відчутно змінився. З кожним новим ударом Ерагон здобував неревагу, а Бромові напади слабшали, і він поволі почав відступати. Відчувши це, Ерагон іще швидше запрацював мечем, не даючи партнерові жодної миті перепочинку. Нарешті він востаннє вдарив по руків’ю Бромового меча, і той упав на землю. Перш ніж старий устиг оговтатись, юнак приставив лезо йому до горла.

Важко дихаючи, обидва стояли один навпроти одного, і вістря Ерагонового меча не давало Бромові зрушити з місця. Нарешті хлопець повільно опустив руку й відійшов убік. Йому вперше пощастило здобути перемогу над Бромом, не вдаючись до жодних хитрощів. Піднявши меча й запхавши його в піхви, старий буркнув:

— На сьогодні вже досить.

— Але ж ми щойно почали, — заперечив Ерагон.

— Я тебе більше нічому не навчу, — сумно посміхнувся Бром. — 3 тих, кого я знав, мене перемагали тільки троє. І жоден з них не міг битися лівою рукою так, як ти. Тож одне з двох: або я вже старий, або ти чудовий боєць.

— То ми більше не будемо битись щовечора? — перепитав хлопець.

— Так легко ти не відкараскаєшся! — зареготав старий. — Але сьогодні ми можемо розслабитись.

Бром стомлено витер чоло.

— Хіба що згодом тобі доведеться битися з яким ельфом, — замислився він. — Ось тоді буде справді непереливки. Адже вони, як і будь-хто з магічних істот на зразок дракона, значно сильніші за людину. І найслабший із ельфів легко тебе переможе, не кажучи вже про разаків.

— А можна зробити якось так, щоб зрівняти наші сили? — спитав Ерагон, сідаючи поруч із Сапфірою.

— Ти добре бився, — ніби між іншим сказала вона.

— Є кілька способів, — і собі присів Бром, — але наразі жоден із них нам не підходить. Магія дозволяє вразити будь-кого, хто слабший за тебе. Тож залишається сподіватись на Сапфірину допомогу або просто на щасливий випадок… Узагалі, затям собі, що, коли до магії вдаються згадані істоти, на людину чекає смерть.

— А як битися за допомогою магії? — спитав Ерагон.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, наприклад, на мене напав Смерк, — пожвавішав юнак. — Як протистояти його закляттям? Я знаю, що більшість із них починають діяти, щойно їх вимовиш, тож відбитися від них буде напрочуд важко. Але якщо мені пощастить, як я можу знешкодити магічні дії? Мабуть, треба знати про них наперед?

Замислившись, Ерагон притих.

— Я не можу збагнути, як це робиться, — провадив він далі. — Той, хто нападає першим, завжди перемагає?

— Те, про що ти питаєш, — зітхнув Бром, — називається «поєдинком чаклунів». Маю тобі сказати, що це вельми небезпечна річ. Невже ти не зрозумів, як Галбаторіксу пощастило розбити вершників?

— Я ніколи про це не думав, — зізнався Ерагон.

— Існувало кілька способів, — пояснив старий. — Але Галбаторікс умів читати думки, тож скористався тільки одним. Хитрість полягає в ТОМУ, Що поєдинок чаклунів вимагає, аби обидва учасники дотримувались певних правил. Жоден із них не може розпочати бій, аж доки суперник не проб’ється до свідомості свого ворога. Звісно, Галбаторікс цим і скористався.

— А навіщо чекати? — здивувалась Сапфіра. — Доки ворог думає, на нього слід напасти.

Ерагон повторив драконове питання вголос.

— Ні, це неправильно, — заперечив Бром. — Якби я зненацька використав проти когось магію, то безперечно б уразив суперника, але він усе одно встиг би мені відповісти. Тому ніхто не атакує аж до того часу, доки суперник не підготується.

— А що відбувається потім? — поцікавився Ерагон.

— Коли ти проник у голову ворога, тобі неважко його випередити, — знизав плечима старий. — Але навіть за такої переваги можна програти, не вміючи захищатися від заклять.