— Допоможи його притримати! — гукнув юнак до Мертага. — Інакше йому кінець!

Обидва схопили Брома за руки, тримаючи його, доки він бився в корчах, а потім знову поклали на кам’яне ліжко.

Ерагон доторкнувся рукою до чола старого. У Брома був такий жар, що це відчувалося навіть на відстані.

— Принеси води й ганчірку, — заклопотано попрохав Мертага юнак.

Той побіг і швиденько все приніс. Ерагон обережно витер Бромові чоло, сподіваючись бодай трохи збити його лихоманку. Закінчивши, він здивовано помітив, що надворі вже зовсім розвиднілось.

— Як довго ми спали? — спитав він Сапфіру.

— Та, мабуть, довгенько, — відповів дракон. — І все б нічого, якби перед світанком старого не почало лихоманити. Довелося тебе розбудити, бо він упав додолу.

Ерагон із розумінням кивнув, потягся й знову відчув біль у ребрах. Раптом хтось учепився йому в плече.

— Броме?! — зойкнув юнак.

— Швидше! — прохрипів той, вирячивши очі. — Дай мені вина!

— Ні, друже! — вигукнув Ерагон, зрадівши, що старий нарешті прийшов до тями. — Від вина тобі стане ще гірше.

— Принеси флягу, — знесилено попрохав Бром, розтискаючи руку.

— Я миттю, чекай! — захвилювався той, кинувся до торби й почав переривати все, що там було. — Де ж у біса ця фляжка?

— Візьми мою! — гукнув до нього Мертаг.

Ерагон схопив шкіряну флягу незнайомця й повернувся до Брома.

— Ось, приніс, — озвався він, стаючи навколішки.

Мертаг обачно відійшов убік, щоб не заважати.

— Добре, — прошепотів старий. — Тепер помий мені цим вином правицю.

— Навіщо? — не зрозумів юнак.

— Не питай! У мене мало часу, — відповів той. Переляканий Ерагон вилив трохи вина Бромові на долоню й розтер.

— Давай іще, — хрипким голосом наказав старий.

Парубок знову хлюпнув йому на долоню й почав розтирати. Аж раптом він вражено застиг — на долоні старого розпливався знак гедвей ігназія.

— Ти теж Вершник? — прошепотів Ерагон, не вірячи власним очам.

— Колись був, а тепер уже ні, — насилу посміхнувся Бром. — Замолоду… дуже давно мене обрали… обрали самі вершники, і я приєднався до них. Під час вишколу я потоваришував з одним учнем…

з Морзаном — коли він іще не був клятвопорушником.

Ерагонові від здивування перехопило подих: адже це було сто років тому!

— Пізніше він виказав нас Галбаторіксу… — вів далі старий. — І під час битви на Вройнгарді поблизу міста Дору Ареба мого молодого дракона було вбито. Його звали… Сапфіра.

— Але чому ж ти не сказав цього раніше? — тихо спитав Ерагон.

— Бо в цьому… не було потреби, — відповів Бром, задихаючись. — Я вже старий, Ерагоне… дуже старий. І, хоча мій дракон загинув, я прожив довше за інших. Ти не знаєш, що значить дожити до моїх літ і не мати спогадів… А попереду ще так багато всього… Але я й досі сумую за моєю Сапфірою… і ненавиджу Галбаторікса, — старий знову вчепився в Ерагонову руку й зашепотів: — Не давай їм усе повторити! Бережи Сапфіру, бо життя без неї нічого не варте!

— Не хвилюйся, я дбатиму про неї, — збентежено пообіцяв юнак.

— Може, я й дарма хвилююся, — Бром незрячим поглядом ковзнув по Мертагові й знову звернувся до Ерагона: — Хвилини мого життя вже полічено. Ця рана… вона висмоктує з мене всі соки. Сили покидають мене… Але перед тим, як покинути цей світ, я хочу поблагословити тебе.

— Усе буде добре, — відповів Ерагон крізь сльози. — Не треба мені благословення.

— Ні, я маю це зробити, — наполягав старий. — Ти приймеш його?

Ерагон кивнув і зажурено нахилився до старого. Тоді Бром поклав свою тремтячу руку йому на чоло.

— Я благословляю тебе. Нехай твоє майбутнє буде щасливим. — Він зробив знак, щоб юнак схилився до нього, і прошепотів кілька слів прадавньою мовою. — Це все, що я можу тобі дати. Скористаєшся, коли тобі буде зовсім кепсько.

Бром увесь напружився й закотив очі.

— А тепер, — прошепотів він, — мені час вирушати в найцікавішу подорож.

Схлипуючи, Ерагон узяв старого за руку, намагаючись бодай якось його підбадьорити. Юнак просидів біля нього дуже довго, але Бромові руки крижаніли, дихання сповільнювалось, і хлопець із відчаєм спостерігав, як той відходить у країну пращурів.

Надвечір, коли сонце почало кидати на землю довгасті тіні, Бром нарешті затих. Марно Ерагон кликав його, марно гукав на допомогу Мертага, — старому вже не потрібна була нічия допомога. Раптом довкола запанувала тиша, і Бром пильно глянув Ерагонові прямо в очі. Покора й небачений за життя спокій промайнули в погляді старого — його муки скінчилися…

Невпевненим рухом Ерагон закрив Бромові очі й звівся на ноги. Сапфіра за його спиною скинула голову до неба й сумно заревіла. Сльози котилися юнакові з очей, а відчуття жахливої втрати ятрило серце.